Передплатити Підтримати

Видобуток нафти: як Росія потрапила у власну пастку 

Онлайн переговори країн в форматі ОПЕК+ 9 знову не принесли бажаних результатів

За інформацією західних ЗМІ, більшість країн ОПЕК і Росія домовилися про умови скорочення видобутку нафти вже у травні-червні цього року на 10 млн барелів/добу. Проте Мексика на це не погодилася. Без неї інші країни ОПЕК, передусім, Саудівська Аравія, видобуток скорочувати також не будуть.

Чорне золото більше не золото

На світовому нафтовому ринку зростали обсяги зайвої нафти. Багато хто, зокрема в Росії, не врахували, що разом з революцією сланцевого газу в США йде і революція сланцевої нафти, особливо останні три роки, коли видобуток нафти в Америці зростав шаленими темпами. Американський ринок брав все менше і менше нафти, яку забезпечували як країни-члени ОПЕК, так і латино-американські країни — Мексика, Бразилія.

Чому виник формат ОПЕК+? Тому що домовленості в рамках ОПЕК більше не працювали після падіння цін на нафту у червні 2014-го року. Після падіння 2014 року (воно було суттєвим, нафта інтенсивно падала в ціні протягом півроку зі $ 112 до $ 30 за барель, але потім поступово відскочила вгору) було видно, що домовленостей в рамках ОПЕК недостатньо, бо буде нове падіння. Тоді й з'явився формат ОПЕК+, оскільки країни, які не є членами ОПЕК, такі як Росія, Казахстан, Азербайджан все більше впливали на глобальний нафтовий ринок. І коли така домовленість відбулася, протягом останніх трьох років ми спостерігали зростання цін на нафту. Однак, показників 2014 року це зростання не досягло. Пікова ціна на нафту, якщо не брати $ 80 за барель у вересні минулого року, коли іранські проксіз з Ємену обрушили половину саудівського експорту ударами своїх дронів і ракет, ціна була в коридорі $ 50−60, періодично піднімаючись до $ 70.

Ринок показував перенасичення. Навіть без епідемії коронавірусу, яка зіграла роль каталізатора і потягнула за собою економічний спад, питання часу, коли б ринок обвалився. Тому 6 березня трапилося те, що трапилося. А далі треба розуміти мотиви гравців. Росія вирішила, що вона велика енергетична наддержава і може всім показати кузькіну мать, діагностувавши, що головна загроза йде не стільки від саудитів, скільки від американської сланцевої нафти. Тому вирішила завдати удару і по одним, і по іншим. Результат, як це часто буває у росіян, виявився протилежним очікуванням. Припускаю, що вони давно готували цей план. Бо всяка нова зустріч раз на півроку у Відні у форматі ОПЕК+ показувала, що сторонам все важче домовитися. Тому заздалегідь була заготовочка — демарш. Але прилетів чорний лебідь у вигляді пандемії коронавірусу, глобальні енергетичні наслідки якого у Кремлі не взяли до уваги. Якби вони зараз ухвалювали рішення (наприклад, була б зустріч не 6 березня, а 6 квітня), то Москва остерігалась би так чинити.

Де ми і чого очікувати?

Росіяни вляпалися. Так чи інакше всі ці напівдомовленості онлайн-засідання 9 квітня не будуть працювати. Якщо і вдастся стабілізувати ринок, то лише на короткий період. Чому? Треба звернути увагу на одну фундаментальну річ. Немає консенсусної оцінки, який обсяг нафти на ринку є зайвим і, власне, на який треба скоротити видобуток. Відчуйте різницю: позавчора ОПЕК послуговувався цифрою в 14,7 млн барелів/добу, а Міжнародне енергетичне агентство — біля 25 млн барелів/добу. Вчорашні домовленості ОПЕК і ОПЕК+ стосуються 10 млн барелів. Цього явно недостатньо. Попри певне економічне пожвавлення в Китаї, ще одним чинником невизначеності лишається подальший розвиток глобальної економічної ситуації. Як довго продовжиться спад, скільки країн охопить, які сектори економіки постраждають найбільше якщо пандемія продовжиться або піде її друга хвиля?

Переговори в рамках ОПЕК і ОПЕК+ будуть продовжені. Вчора ситуацію також обговорили в рамках G20. Майже кожна зі сторін, яка увійшла в цей переговорний процес (а це, перш за все, потужні видобувники) має подвійну стратегію. З одного боку домовлятися і щось там підписувати, щоб надіслати позитивний сигнал ринку, а з іншого — при нагоді намагатися обійти обмеження. Історія з Росією в форматі ОПЕК+ показує, що попри підписані домовленості, Росія їх обходила. Бо якщо взяти статистику російського експорту, він зростав, як і видобуток. А формально домовлялися зменшувати. Тому формально ситуація така, що у кожного, окрім своєї правди, є і своя дуля в кишені.

Що таке світовий ринок нафти? Це плюс-мінус 100 млн барелів/добу, що, в свою чергу складає 100 стандартних танкерів-мільйонників. Візьмемо середнє між оцінкою ОПЕК і Міжнародного енергетичного агентства значення. Виходить, 20 млн барелів/добу зайві. Тобто, 20 танкерів. Що таке 20 танкерів з нафтою щодоби? Це якраз те, з чим виходять на світовий ринок щодня Саудівська Аравія і Росія. Ця образна картинка дає можливість зрозуміти, що має трапитись на глобальному ринку, щоб стабілізувати становище. Власне, потрібно обнулити двох основних гравців. Тоді ринок стабілізується. Чи можливо це зробити? Навряд. Ні саудити, ні росіяни з їхньої нафтою просто так завтра не зникнуть. Вирішити проблему в рамках існуючих механізмів? Зрозуміло, що найбільші видобувники мають і найбільше скоротити видобуток. Але це виглядає гарно на папері, а реально кожен почне говорити, що не зможе скорочувати більше з огляду на собівартість видобутку та на те, чому інші скорочують менше і т.д.

Моє припущення може звучати фаталістично. Але якщо економічний спад продовжиться, а він, напевно, продовжиться далі за рамки другого кварталу, цей гордіїв вузол проблем по скороченню видобутку розв’язати не вдастся. Якщо у кожного буде своя правда і дуля в кишені, то після певного ситуативного підвищення ціни на нафту вона знову рухне і буде в коридорі $ 10−20 за барель, що означатиме катастрофу для видобувної промисловості в багатьох країнах світу.

Найгірший сценарій, який може бути, — це велика війна в зоні Перської затоки. Власне, підготовка до цього сценарію впродовж останніх років вже простежується. Його провісниками були удари ракетами і дронами по саудівській нафтовій інфраструктурі 14 вересня 2019 року та нещодавні ракетні удари по столиці Саудівської Аравії. Саме масштабної війни хоче Росія в Затоці.

Крупні гравці будуть намагатися один одного знищити. Звичайно Саудівська Аравія не може ракетними ударами знищити Росію. Але Росія може знищити Королівство, використовуючи Іран і єменських проксіз, за якими так чи інакше вона стоїть. Вона буде намагатися дестабілізувати королівство, де ситуація і так далека від стабільної. І в Ірану, який падає, не залишається нічого іншого, як активізувати дії проти саудитів. За таких обставин питання вирішується шляхом мобілізації зусиль на війну з ворогом. Де ворог? Ось він через затоку — Саудівська Аравія.

Що робити Україні?

Деякий час Україна може насолоджуватися дешевими цінами на енергоресурси. Якби у нас була якась системна зовнішня політика і бачення, що зробити і чого досягти, безперечно, в кооперації зі США можна було б домагатися від Росії деякий речей. В ситуації, в яку зараз втрапила Росія, коли її доходи напряму залежать від цін на глобальному ринку нафти і газу, на неї можна було б здійснити певний системний тиск. Звичайно, з нашого боку його складно здійснити, бо ми не в тій ваговій категорії. Але в кооперації зі США і деякими європейськими країнами можна було б здійснити скоординований дипломатичний тиск. Тим більше, коли Росія, в притаманній їй манері в ООН, виступила з ініціативою зняття санкцій всіх проти всіх, маючи на увазі передусім себе.

Відразу можу навести дві речі, на яких потрібно було б зіграти. По-перше, ніякої мови про зняття санкцій йти не може, без відповідних сигналів доброї волі з боку Кремля. Першим з можливих сигналів могло би стати визнання своєї провини у знищенні рейсу MH17. По-друге, добровільне без усіляких спонукань звільнення всіх громадян України — політичних бранців Кремля у Криму та в Росії і полонених на Донбасі. Це могло би стати індикатором перегляду Росією своїх підходів. Використовуючи сьогоднішню ситуацію на світовому ринку нафти і газу, яка робить найбільш потужний удар по Росії, українська дипломатія мала би докладати зусиль для поновлення міжнародного тиску на Москву.

Ну, а в умовах низьких цін на нафту та її надлишку на ринку, енергоресурси стають знаряддям тиску вже в руках споживачів. Тому, ЄС, США, Нідерланди, Україна, Польща мають унікальну можливість вичавити з путінської Росії багато чого, і не тільки в контексті МН17 та розслідування загибелі літака з президентом Польщі на борту 10 років тому. Але для цього від нинішньої української влади потрібно не лише високе дипломатичне мистецтво, але й відмова від курсу на капітуляцію.

Джерело