Передплатити

Або українці, або Коломойський. Який вибір зробить Зеленський

Українська влада стоїть перед вибором. Дуже простим

Або дефолт, або шлях до цивілізації. Або мільйони громадян країни, або допомога Коломойському. Або МВФ, або дефолт з перспективою теплих російських обіймів.

Це в серіалі ти відсилаєш МВФ геть подалі, бо вони вимагають від тебе ядерне сховище на території України, а в житті вони всього лише хочуть, щоб твій друг повернув громадянам країни $ 5,5 млрд. І відіслати потрібно вже свого друга. Щоб були рейтинги. Тому що дуже важко пояснити, чому вся країна має прямувати геть подалі тільки через те, що ти не можеш зрадити колишнього приятеля.

Зараз вибір Зеленського і депутатів дуже простий. Можна відіслати МВФ, зробити щасливим Коломойського, але бідною всю країну. Можна відіслати Коломойського, задовольнивши МВФ і уникнувши дефолту, який зробить бідною всю країну.

Все, третього немає. Немає жодних болісних реформ. Немає питання підвищення тарифів. Немає Сороса, який хоче собі рабів. Є тільки питання, кого обирають президент і його депутати: олігарха чи інтереси держави. Ніколи ще вибір для політика не був таким очевидним. Таким, очевидно, простим з точки зору його обов’язку. Й іншого шляху немає. Для МВФ питання ПриватБанку є принциповим. МВФ та інші наші кредитори готові надавати підтримку українській економіці, але не готові давати гроші, які осядуть в кишені олігарха.

Цей вибір був розмитий до коронавірусу. Тому що тоді влада могла нескінченно морочити голову МВФ, залучаючи гроші на ринку. І обіцяючи всім ось-ось домовитися. Але коронавірус закрив для України інші джерела фінансування. І змушує зробити вибір. Тепер ніхто не буде купувати ОВДП. І можна тільки нескінченно згадувати страшилки про піраміду та інше. Але нових покупців немає. Тепер ти не зможеш розмістити єврооблігації. Тому що покупців теж немає. І тепер у тебе є лише один шлях. Запаморочення від успіху, яка захопила українську владу ще в січні, коли їм здавалося, що можна пропетляти без МВФ, скінчилося. І реальність вимагає зробити вибір.

З одного боку, інтереси Коломойського, якому за будь-яку ціну потрібно повернути контроль над Приватбанком і змусити держбанк відмовитися від позову в Лондоні. З іншого — наслідки дефолту. Болісної економічної катастрофи, яка не зрівняється зі звичайною кризою і рецесією, що не скасує борги, тому що в реальному світі борги потрібно віддавати, якщо хочеш бути частиною цивілізації. Але позбавить доступу до фінансування, до ресурсів, надто важливих в період карантину, коли потрібно підтримати тих, кого цей карантин позбавить засобів до існування. Немає вибору, платити по боргах або платити зарплати вчителям. Є вибір тільки один. Змусити розплатитися Коломойського чи не платити зарплату вчителям. У разі дефолту грошей не буде саме для вчителів і лікарів. І демагогія тут недоречна.

Є ілюзія, що дефолт — це коли страждають іноземні буржуї, а українці танцюють від щастя. Але все з точністю до навпаки. В Аргентині в один з дефолтів довелося виводити танки на вулицю. Певно, занадто гаряче танго вийшло. Дотанцювалися від щастя.

Насправді буржуї розуміють, що ви їм повернете борг, не сьогодні — так завтра, не завтра, так через п’ять років і з відсотками. В умовного буржуя з його умовними 100 доларами тільки 5 доларів, а то й менше, вкладені в Україну. Він переживе. А ось в українця всі його умовні 100 гривень, які були на момент початку карантину, в Україні. Якщо йдеться, звичайно, не про постояльців VIP-палат.

І ось цей маленький українець побачить, що після дефолту у країни немає грошей, які так потрібні. Тому що немає можливості позичити нові ресурси. А отже, немає можливості фінансувати дефіцит бюджету, який зростає в зв’язку з карантином і провокується ним економічною кризою. Тож у держави немає можливості підтримувати малий і середній бізнес. А тому може не вистачити на зарплати вчителів і лікарів. А у бізнесу не буде доступу до кредитів. Так завжди відбувається, коли країна вступає в дефолт. А отже, бізнес буде звільняти людей ще активніше, не тільки через карантин. І ці люди опиняться на вулиці, зіткнувшись зі зростаючими цінами, які буде штовхати вгору стрімко знецінювана валюта. Теж результат дефолту.

А потім, через роки, коли на руїнах нашої економіки ми знову будемо намагатися побудувати щось путнє, Україна зіткнеться з тим, що борги стануть обходитися нам дуже дорого. І через 20 років знову ставитимуть питання, як так, чому Польща позичає в 10 разів дешевше і може дозволити собі в 20 разів більше? А ось саме через це.

І ось тепер скажіть, чи складний вибір постає перед президентом і його депутатами?

У депутатів немає причин зволікати з голосуванням. І немає моральних причин боятися виходити на роботу під час епідемії, в той момент, коли солдати на фронті, а лікарі приймають нових хворих. Це обов’язок депутатів — бути на робочому місці в такий момент. І якщо депутати бояться, то це означає, що вони дуже випадково отримали свій мандат. І повинні його здати, бо не є гідними представляти народ України.

У президента немає причин зволікати з голосуванням, послаблюючи свої позиції. І послаблюючи економічну позицію. Роблячи кожного українця біднішим. Немає причин, з яких голосування краще провести пізніше, ніж раніше. Це ніби з лікуванням під час хвороби. Чим пізніше починаєш, тим більше шансів мати ускладнення.

Ситуація доволі проста. Виправдань немає. Або ти гідний займати свій пост. Або ти сам зізнаєшся в тому, що не можеш виконувати свою роботу. І чому, що не дає тобі прийняти необхідне для країни рішення, абсолютно байдуже

Зараз тільки 25 депутатів від Слуги народу знайшли в собі мужність відкрито заявити, що виступають проти дефолту. Всього 25 осіб. Це 10% від президентської фракції. Всього 10%. Мізер. Решта бояться. Тому що знають, що, виступаючи проти дефолту, вони виступають проти Коломойського. І жах ситуації в тому, що депутати від влади, депутати президентської фракції, бояться олігарха. А отже, захист президента, захист інститутів держави, для них ніщо. Держава завжди була сильнішою за будь-якого олігарха. Але зараз навіть депутати від влади не наважуються підійняти голову. І це біда. І це відповідальність президента.

Коронавірус — це проблема, в тому числі і для економіки країни. Але набагато більшою проблемою є Коломовірус. Тому що це проблема системна і вона «завжди з тобою». І це хронічне захворювання треба лікувати. І МВФ має чарівну пігулку. Залишилося тільки ухвалити її, розігнавши всіх гомеопатів, що пропонують лікуватися цілющим дефолтом, і секту «антищеплювачів», які стверджують, що олігархи — це порятунок української економіки і без них нам ніяк не обійтись.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram