Куди поспішати?

Щось у Москві заметушилися. Причому між вежами Кремля немає жодного узгодження.

Путін у своєму великому і програмному інтерв'ю агентству ТАСС розповідає, що Росії плювати на санкції. Від них така користь, що ні в казці сказати, ні пером описати. При цьому більш детально роз'яснити, в чому ця користь полягала, він якось не спромігся. Наведені приклади новітніх розробок російської зброї викликали тільки сміх та їдкі коментарі фахівців. Нове виявилося давно відомим старим. Китайський журнал, що спеціалізується на збройовій тематиці, наочно показав, що комплекс ППО С-400, яким так пишається російське керівництво, лише модернізація, та й то не глибока, відомого і давнього радянського.

При цьому в Раді Федерації та офіційний представник МЗС Марія Захарова говорили про те, що при пандемії коронавірусу треба всім об'єднатися. Не час зараз для санкцій та іншого.

Незрозуміло. Якщо Путін каже, що санкції благо, то, навпаки, потрібно закликати до їх посилення і поглиблення. Якщо ж від санкцій шкода, то саме час подумати про причини їх уведення.

Схоже, що в Кремлі припустилися великого прорахунку щодо перспектив виходу з угоди ОПЕК+. Усі розмірковують над питанням, навіщо це було робити, якщо світ вже з кінця минулого року входив у рецесію і вартість нафти постійно падала.

Відповідь досить проста, якщо розуміти логіку кремлівських мешканців. Головними для них є критерії геополітичні та великодержавні. Економіка, фінанси, соціальні проблеми власної країни не тільки не на першому плані, але навіть не на другому або третьому. Про них взагалі ніхто не думає, якщо намічаються великі геополітичні цілі.

І ще одне. Психологічно Путін не може примиритися з тим, що нинішня Росія зовсім не світова держава і до такої її ніхто не відносить і не зважає на неї. Не тільки в Вашингтоні, але також у Пекіні, Брюсселі та Берліні. Будь-яким способом він прагне повернутися до клубу світових лідерів, аби влаштувати щось на кшталт чергового ялтинсько-потсдамського переділу світу. Заради цього влаштували анексію Криму, вторглися на Донбас, у Сирію і навіть у Лівію.

Однак нічого не виходить. Більше того, американський ляпас із зупинкою будівництва газопроводу «Північний потік-2» у Кремлі викликав просто істерику. Першою реакцією була заява, що все добудують за будь-яку ціну. У міру мобілізації ресурсів і перегону єдиного трубоукладача «Академік Черський» у Балтійське моря з Далекого Сходу з'ясувалася вкрай неприємна подробиця. Страхові компанії не хочуть мати проблеми з американським міністерством фінансів і страхувати судно просто відмовляються. Без страховки його не пустять у жоден порт, крім російського. Однак до нього дуже далеко. Крім того, без такого документа ні Данія, ні Німеччина не дозволять здійснювати прокладку в своїх водах.

Тут іще одна проблема назріла, допоки судно зі швидкістю 6−8 вузлів рухалося з Тихого океану через Індійський в Атлантичний. Акціонери ЮКОСу виграли суд, а Москва платити їм $ 50 млрд відмовляється, тому вони готуються заарештовувати російську власність по всьому світу. І це судно може бути арештовано в першому ж порту, куди воно зайде. Ось і блукає «Академік Черський» по морях і океанах як «Летючий голландець».

Якоїсь миті у Кремлі та його найближчих околицях декому здалося, що, обваливши ціни на нафту, можна покарати знахабнілих янкі й тим самим асиметрично відповісти їм за останні образи. Насамперед за «Північний потік-2».

У Кремлі живуть міфами радянських часів і зовсім не розуміють, як функціонує потужна американська економіка і якими фінансовими ресурсами володіє ця держава.

Хоча американська сланцева нафтова галузь може відчувати певні труднощі, але, по-перше, вона в своїй більшості хеджувала ризики ще в січні поточного року, коли ситуація виглядала зовсім інакше. Тепер зниження цін на нафту — це більше проблеми інвестиційних компаній, а не безпосередньо сланцевих нафтовиків. І фінансистам обов'язково допоможуть. Переважно зменшенням податкового навантаження.

Та й процес зниження цін далеко не однозначний. Хтось втрачає, але більшість отримує зиски. На імпорті нафти американська економіка отримає мільярди доларів економії, а кожна американська сім'я збільшить свій дохід мінімум на 6%. Вистачить і на фінансування сланцевої нафтової галузі. Тому якщо когось і провчив Кремль зі своєю політикою, то самого себе.

Наступної геополітичної поразки завдала пандемія. План Путіна зібрати в Москві на параді 9 травня глав провідних держав провалився. Трамп не приїде вже точно. З Меркель не зовсім зрозуміло. У будь-якому разі нового поділу світу на зони впливу, чого пристрасно хоче Путін, не відбудеться.

Як пишуть The Wall Street Journal і Bloomberg, американська адміністрація обговорює введення додаткових санкцій проти нафтових компаній Росії. Вашингтон відкрито показує, який важкий камінь у нього в руках і його може бути запущено будь-якої миті. Це сильний засіб тиску. Після введення санкцій проти двох дочірніх компаній «Роснефти» загроза цілком реальна. США можуть вжити таких заходів, щоб потіснити російську нафту на основному для неї європейському ринку.

До цього додається ще одна вкрай неприємна перспектива — почався процес у Гаазі у справі рейсу МН-17. Не в останню чергу Путін хотів домовиться 9 травня з провідними політиками і переконати їх якось нівелювати вже очевидний обвинувальний вердикт.

І тут економічний та фінансовий «чорні лебеді» з'явилися на горизонті. Міністр фінансів Сілуанов вже заговорив, що від падіння цін на нафту російський бюджет стане дефіцитним і втратить близько 3 трлн руб. (~ $ 42 млрд).

Цікаво, як убував офіційний оптимізм. Спочатку всі в один голос кричали, що коштів у Фонді національного добробуту (ФНД) вистачить для підтримки бюджету на 6−10 років. Через тиждень цей термін сам по собі зменшився до трьох. І ось тепер багато експертів говорять, що коштів у ньому вистачить лише до листопада нинішнього року. Російська нафта марки Urals вже пропонується по $ 19, і ніхто не бере.

Що ж за таких умов робити Україні?

По-перше, припинити будь-які ігри з Кремлем на кшталт політичних кроків назустріч у вигляді якихось порад і подібних починань. Саміт у «нормандському» форматі у квітні точно не відбудеться. Який сенс про щось домовлятися, крім обміну полоненими.

По-друге, це Москві гаряче і їй дуже потрібні зрушення на Донбасі, але на її умовах. Нам же вони навіщо? Стріляти менше не стануть. Йти назустріч Москві немає жодного сенсу. Це об'єктивно програшна стратегія.

По-третє, ще й місяця не минуло після обвалу нафтових цін, а в Білокам'яній заговорили дещо іншим тоном. Один із заступників міністра закордонних справ Росії сказав, що в разі визнання анексії Криму з боку Києва можна було б домовитися про морські кордони. Раніше про таке й чути не хотіли. Які кордони? Що хочемо, те робити будемо. Тепер якось пиха почала спадати. І це тільки початок. Погоджуватися не потрібно, але сам факт показовий.

По-четверте, у міру поглиблення нафтових складнощів для Росії московська позиція буде зрушуватися, насамперед стосовно Донбасу. Тому нехай дозрівають.

Наша позиція повинна бути твердою. Спочатку український контроль над кордоном, потім політичний процес винятково за українським законодавством.

Не хочете — почекаємо. Нафта стане по $ 10 за барель самі підете, як свого часу з Афганістану. Дійсно, чекали 6 років, ще почекаємо. Як то кажуть, поспішати треба повільно.

Джерело