Розійтися, щоб бути разом
Пандемія коронавірусу розвела нас по своїх домівках, вирвала нас зі звичного «колеса», в якому ми щодня крутилися. Труднощів у цей час не бракує. Але, з іншого боку, це також добра нагода духовно стрепенутися й задуматися над тим, над чим не встигаєш замислитися у вихорі щоденних обов’язків.
Передусім по-новому бачиш ціну життя і той факт, що межа між здоров’ям і хворобою насправді дуже тоненька.
Новими очима дивишся на своїх рідних і близьких і розумієш, які вони тобі дорогі.
Усвідомлюєш, наскільки хибною є наша людська гординя бути «вершиною творіння» і «царем Всесвіту», коли мікроскопічна істота — вірус — може настільки збурити життя всієї людської цивілізації.
В такі хвилини розумієш, що все в руках Божих. Тому це добра пора згадати слова незабутнього Блаженнішого Любомира кардинала Гузара, сказані ним у час іншого великого випробування — Революції Гідності: «Працюймо так, ніби все залежить від нас; молімося так, ніби все залежить від Бога».
А ще маємо добру нагоду поспостерігати над тим, як інші народи реагують на виклик пандемії. Як китайці масово зорганізувалися й фактично подолали епідемію, та ще й посилають своїх лікарів до Італії. Як американці, маючи фантастичні матеріальні можливості, через хибне керівництво поки що занапащують їх і зрікаються світового лідерства. І як ми, схоже, розтринькали етичний потенціал Майдану і пробуксовуємо в міжлюдській солідарності.
А до написання цього слова мене покликали італійці — здається, єдина європейська нація, яка — після певного періоду ігнорування небезпеки — врешті зуміла вийти з честю з нинішніх випробувань. Ви вже напевно бачили на Youtube відеокадри, як італійці співають з вікон свої багатоповерхівок арії з опер чи національні пісні. Можна лише уявити, яке прекрасне відчуття загальнонаціональної солідарності це викликає.
А ще в інтернеті шириться короткий текст, який зародився також в Італії:
«Ми починаємо розуміти, що ведемо боротьбу не з вірусом, а з нашими звичками.
Це добра нагода обернути надзвичайний стан у нагоду для солідарності та єдності. Спробуймо змінити спосіб, в який ми дивимося й думаємо. Я ніколи більше вже не скажу: «Я боюся цієї інфекції' або ж «Я не звертаю увагу на цю інфекцію', натомість саме я буду тим, хто посвятиться тобі.
Я турбуюся про тебе.
Я зберігатиму дистанцію заради тебе.
Я митиму руки заради тебе.
Я відмовлюся від поїздки заради тебе.
Я не піду на концерт заради тебе.
Я не піду в торговий центр заради тебе.
Заради тебе!
Заради тих, що перебувають у палаті ізоляції.
Заради тих, хто старший і хворобливий, але чиє життя так само цінне, як і моє.
Заради тих, хто бореться з раком і не може здолати ще й це.
Будь-ласка, підніміться до висоти цієї відповідальності!
Будьмо разом — все інше не має значення".
Не знаю, чи в усіх випадках можна сказати оте рішуче «все інше не має значення», але в цьому випадку єдність і солідарність людей у час пандемії справді важить дуже багато. І від себе додам ще одне, чого не було у переліку: потрібно пригадати, чи раптом по сусідству не мешкає людина похилого віку, котра перебуває у зоні особливого ризику і якій варто допомогти з покупкою продуктів харчування. Подібна практика уже діє у Великій Британії.
Отож хай допоможе нам Господь вистояти самим і відкритися серцем на тих, хто потребує нашої допомоги!
