Мирослав Маринович

Черговий злочин, що його готує російська влада у Маріуполі, є лише яскравим штрихом у ширшій картині тої моральної катастрофи, в якій опинився російський народ з волі свого керівництва

Сьогодні вільний демократичний світ має сказати те, що вже давно говорить Україна: завдання у цій війні - така поразка росії, яка унеможливить будь-яку наступну війну

Ми здатні перемогти в цій війні, але повинні відчувати, що ця перемога ще не близька, а шлях до неї — тяжкий та жертовний

Для українців немає нічого страшнішого, ніж вважати, що світ – жорстокий і цинічний, і що виграє в ньому лише нахабніший

Схоже, що українське одвічне питання «Куди йти?» ми так і не усвідомили

Митрополит Андрей Шептицький був найбільшим духовним провідником у міжвоєнній Галичині, тому зазирнути в «лабораторію» його мотивації - це наче переглянути підручник з успішного лідерства

Про загрози конституційної кризи

Оприлюднене слово правди, яку від суспільства приховували, має лікувати й визволяти, а не діяти, як «новачок»

Ми є свідками завершення 400-літнього циклу, внаслідок якого дух давнього Києва, поблукавши в північних просторах Московії, повертається в рідні околиці Дніпра

14 травня ц. р. сотні представників української культурної та наукової спільноти звернулися до Президента Володимира Зеленського, прем’єр-міністра Дениса Шмигаля та мера Києва Віталія Кличка з вимогою взяти повну державну відповідальність за створення Національного меморіяльного комплексу в Бабиному Яру

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Чи зможе Європа щось вдіяти з цим?

У нинішній час неможливо говорити про Україну відірвано від світу.

Пандемія коронавірусу розвела нас по своїх домівках, вирвала нас зі звичного «колеса», в якому ми щодня крутилися. Труднощів у цей час не бракує. Але, з іншого боку, це також добра нагода духовно стрепенутися й задуматися над тим, над чим не встигаєш замислитися у вихорі щоденних обов’язків.

Цей урок української історії знає сьогодні чи не кожен школяр: ахіллесовою п’ятою України була і є її політична еліта. Саме на ній не раз спотикалися суспільні надії

Ми навіть інколи собі не уявляємо, яку велику та вражаючу дистанцію пройшли. Та чи подорослішали?

Обставини президентських перегонів викликали у мене справжні страждання. Я не розумів свій народ. А коли перші емоції схлинули, настав час для рефлексії. Так, народ не святий і може помилятися — помилилися ж німці, коли знайшли порятунок від економічного безладу в нацистській партії? Але як побачити в цьому якусь дію Господнього Провидіння?

Мене звинувачуватимуть у «порохоботстві» та «виборі меншого зла». Та дарма: будучи сам не святим, я не виглядатиму на політичному олімпі появи святого

Вітаю рішення Верховної Ради про запровадження вихідного на 25-те грудня – в день католицького Різдва. Я завжди почувався якось незручно, працюючи цього дня. Хоча Різдво святкую 7 січня, але разом з тим було відчуття про якийсь дисонанс.

Останні два дні у Львові розгорнулася нова дискусія через скандальне звільнення голови управління культури Львівської міськради Ірини Магдиш після її інтерв’ю одному з українських видань.

Цього року Великдень найнатхненнішим буде на українсько-російському фронті, що його ми звично називаємо «зоною АТО».

Надія послана нам для того, щоб на тлі її героїзму соромно було уникати військової служби чи в інший спосіб ховатися за мамині спідниці

Мирослав Маринович про лист Міністерства культури до УГКЦ

Інцидент, що стався в Луцьку після поминального богослужіння, сколихнув не лише моє сумління, а й сумління усіх тих, для кого дорогими є цивілізовані стосунки між польським та українським народами