Передплатити

Дещо про владу більшості

Потрібно відрізняти демократію свідомих громадян від влади натовпу

Не можна погоджуватися з ототожненням демократії з владою більшості. Це явне спрощення і огрубіння ситуації. Більшість не обов'язково основа демократії, а дуже часто опора авторитарної чи тоталітарної диктатури.

Німці в більшості своїй до квітня 1945 року підтримували режим Гітлера. Більшість населення СРСР (хто активно, а хто пасивно) підтримувала режим Сталіна аж до його смерті в 1953 році.

Власне, навіть у класичній Стародавній Греції демократія не була владою більшості. Адже там раби (а це досить численна група населення) перебували за межами суспільства. Цивільних прав не мали жінки (а це щонайменше половина соціуму), метеки (особи без громадянства), ксени (іноземці, які постійно проживали в полісі). Та й іще питання — чи можна до складу демосу зараховувати аристократію?

Однак і в самій повноправній меншості постійно відбувалося внутрішнє динамічне розшарування на власне демос і охлос…

У цьому контексті вельми цікаво, як оцінюють українську ситуацію колишні або теперішні російські громадяни в Україні, котрі дуже люблять вчити «аборигенів» демократії, здебільшого чомусь оспівуючи справжнісіньку охлократію.

Багаторічне спостереження за поведінкою російських громадян в Україні (їхні виступи на телевізійних ток-шоу, радіо, конференціях, сторінках газет) підводять до висновку про те, що майже над усіма (за рідкісними винятками) тяжіє комплекс «суперцінності власної думки». Звідси прагнення повчати «аборигенів» з будь-якого приводу і непереборний менторський свербіж. Із цим не могли впоратися навіть кращі з них. Борис Нємцов (царство йому Небесне) не втомлювався направляти українців на істинний шлях із висоти російської «демократії», Ірина Хакамада диктувала (інакше вони, перебуваючи в Україні, не вміють!), якою має бути мовна політика нашої країни. Пани Мілов, Яшин, Ілларіонов поблажливого ділилися з «аборигенами» своїм вищим «демократичним» досвідом. Хоча який це досвід? Програти, провалити, розтринькати все й скотитися в чекістську диктатуру… Чого можуть навчити нас биті демократичні «генерали» з Росії? Як зазнавати поразок? Але такого досвіду у нас самих достатньо… Нам потрібен досвід успіхів, а такого в Росії не було, немає і ще довго не буде.

Втім у поведінці гостей із РФ нічого нового не спостерігається. Ще гетьман Скоропадський писав у своїх мемуарах, як у 1918 році ватаги росіян, які втекли до Києва від ЧК, масових розстрілів, озвірілого натовпу, у перші дні в українській столиці насолоджувалися свободою, відносним спокоєм і благополуччям гетьманської України. Але вже через тиждень-другий впадали в жорстокий критицизм, виявивши, що в Україні все робиться «неправильно» і «відсталі тубільці» можуть чогось досягти лише підкоряючись рекомендаціям «мудрих» московитів… Ось ці особливості гостей якраз і змушують українців ставитися до них з відомою обережністю. Тим більше, що час над такими особливостями, як показує досвід, не владний…

У 1990 роки я уважно відстежував російську пресу. Привертала увагу спільність тональності (зазвичай тільки в цьому питанні) в лівих, центристських, правих, демократичних і відверто погромних виданнях — сприйняття будівництва нових незалежних держав як особистої глибокої образи, скандалу й аномалії, чогось абсолютно протиприродного й абсолютно неприйнятного. Скільки там було отрути щодо прагнення України, Литви, Естонії, Грузії, Молдови тощо відновити свої мови, культури, історію, ідентичність. Скільки було злобного хихикання, хамства, патологічного презирства. У цьому весь політичний спектр Росії був єдиним. Це був той імперсько-шовіністичний консенсус, на якому виріс Путін. Має рацію політичний в'язень Росії, сучасний дисидент, який відсидів у в'язницях 14 років Борис Стомахін, коли говорить, що не Путін створив російський народ із його особливостями, а російський народ виліпив Путіна за своїм образом і подобою.

За Стомахіним, Путін — це середнє арифметичне російських людей. Це й призвело до особливої чекістської диктатури (яку підтримує в її найбільш реакційних проявах більшість росіян) у РФ, а зовсім не симпатії до Піночета. Феномен Путіна став можливий внаслідок російського імперського консенсусу, що склався впродовж 90-х років ХХ століття. Чим було те єдине, що об'єднувало російських демократів і російських фашистів? Це була імперська хіть та імперський реваншизм, спрага панування над колишніми колоніальними народами, що посміли вирватися з-під московського чобота.

Нацизм і фашизм, як і комунізм, народжуються не з диктатури, а зі слабкої, безвідповідальної, «фасадної» демократії. Сьогодні така демократія в Україні. Вона була за часів Ющенка, при Порошенку. Чи буде при Зеленському? Судячи з його перших кроків, популізм ризикує перерости в тиранію. Тільки на нашому просторі тиранії швидко скочуються до дочірніх диктатур Кремля.

Потрібно просто відрізняти демократію свідомих громадян від охлократії, від влади натовпу, що готовий піти за будь-ким, хто йому пообіцяє легке та сите життя без праці, зусиль і зобов'язань.

Без особистої відповідальності кожного.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram