Передплатити Підтримати

Сила Кремля

Хто сказав, що Адміністрація Трампа надміру поблажлива до Росії?

США запровадили санкції проти німецько-російського газопроводу «Північний потік-2», зупинивши його будівництво. ЄС нарікає. Німеччина побивається. Українці тішаться. Поляки теж, але з іншої причини. Адміністрація Трампа оголосила безвізовий режим для Польщі — нехай із запізненням на багато років, але все одно добре. Ще один приз — «Форт Трамп», тобто постійна військова присутність США в Польщі. Для її прихильників згадана американська база втілює і грамотний підхід польської влади до президента, і трансатлантичні зв’язки в галузі безпеки.

Ці досягнення варто відсвяткувати. Проте вони символічні. Санкції проти газопроводу не завадять завершити проект. Або Росія знайде власні можливості для прокладення газогону, або учасники «Північного потоку» будуть звільнені від зобов’язань у контексті вирішення торговельної суперечки США та ЄС, що насувається. Сам по собі «Форт Трамп», де розташовується 1 тис. американських солдатів, не є гарантією безпеки Польщі. Розраховувати слід на сильне НАТО — із системою протиповітряної оборони в Балтійському регіоні, надійним стримуванням (і того, і того наразі бракує), а також здатністю швидко й ефективно збільшувати присутність у Східній Європі, щодо чого досі будуються плани, узгоджені на саміті Альянсу в грудні. Нам бракує логістики, інфраструктури й практичного досвіду для ефективного функціонування.

Тим часом Росія робить справжні кроки. Глобальний розмах Кремля виставляє його хирляві збройні сили в кращому світлі. Нещодавно Р Ф, КНР та Іран розпочали спільні військово-морські навчання в Перській затоці. Це нагадування про те, що Путін тепер важливий регіональний гравець. Усі сподівання на уникнення гуманітарної катастрофи в Ідлібі (що досі контролюється повстанцями в Сирії) пов’язані з підписанням угоди між Росією та Туреччиною. РФ просуває військову інфраструктуру та комерційний розвиток в Арктиці, де стрімко тануть льодовики. Їй також непогано ведеться на Балканах, у Лівії та Чорній Африці. Росіяни збільшили тиск на Білорусь, поставивши перед складною дилемою Захід, що розривається між відразою до Аляксандра Лукашенки та прагненням зберегти суверенітет його країни.

На внутрішньому рівні режиму Путіна слід стежити за опозицією: нещодавній поліцейський рейд на офіс Алєксєя Навального із використанням ацетиленового пальника, а також викрадення одного з його помічників і примусове відправлення на військову службу на Крайню Північ Росії продемонстрували бюрократичні та фізичні утиски, які може застосувати влада проти своїх критиків. Як і в попередні роки, у 2020-му справжня роль російської опозиції — клапан безпеки. Опозиціонери не становитимуть реального виклику правлінню Путіна. Відродження сталінської версії історії та спроби реабілітувати чи применшити радянські злочини повинні особливо занепокоїти країни, які витримали удар кремлівського імперіалізму в минулому.

Теоретично все це не повинно мати значення. Захід значно більший і сильніший за Росію. У нього є справжня м’яка сила, справжня економічна міць, незрівнянна військова перевага. Однак лише за умови єдності. А її немає. Brexit і далі відволікатиме ЄС, принаймні в короткочасній перспективі. На Францію покладатися не випадає. Німеччина, по суті, без лідера. А найважливіше те, що кроки Адміністрації Трампа (що були головною темою в пресі) не компенсують катастрофічного руйнування віри в США як опору західної безпеки. Запальна вдача та непослідовна зовнішня політика Трампа, що вилилися в те, як він вчинив з Україною, шкодять цінностям і звичкам в основі західної безпеки більше, ніж будь-які дії Путіна. Велике питання 2020 року полягає в тому, чи забезпечать вибори президента в США якісь зміни.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram