Передплатити Підтримати

Підрихтоване минуле

Зеленський видає минуле за майбутнє. І у цьому головна підміна понять, яку ретельно ретушують сценаристи його постановочних відеозвернень, відвідин «передової», самовпевнених інтерв’ю з Tesla... Одне слово, неоковирних спроб налагодити діалог з «народом», що потихеньку приходить до тями від наслідків власного вибору.

Перед обличчям справжнього ворога, з яким дуже прагнув зустрітися, і таки зустрівся, Зеленський шукає ворога внутрішнього. Шукає і знаходить — ворога власної постсовєтської ідентичності, антагоніста, представника ще кволої, але з досвідом двох Майданів, української політичної нації.

Найбільша помилка (а радше свідоме діяння) — це спроба Зеленського роздмухування внутрішньо українського конфлікту між носіями різних ідентичностей, які досі уживалися на єдиній території, на спільних сходових клітках, сусідували, сварилися, та все ж знаходили слова для порозуміння, коли припікало… Підкинути полінець у часто надумане полум’я пристратей, — чи не про це снить справжній агресор?

Фокус Зеленського і його кремлівських політтехнологів полягав у хвилевій мобілізації протестного електорату, на емоційному піку. Причому і тут простежується грандіозна маніпуляційна афера. Зеленський звинуватив Порошенка у тому, що притаманне акурат йому. Цей феномен зауважив ще Фройд, назвавши його «підсвідомим перенесенням». Торгівля «бариги на крові» — шоу-бізнес і спільні проекти Кварталу з агресором. Непокарані винуватці розстрілів на Майдані — обмін ексберкутівців та інших терористів, по суті, амністія вбивць, причому на захцянку Путіна. Корупція, досі неідентифіковані «свинарчуки» та іже з ними, — і Квартал 95 усім складом на найвищих посадах і на всіх потоках, непомірна «вдячність» Коломойському за посаду. Міфічна співпраця Порошенка з Путіним (буцімто через Медведчука) — і реальний Андрій Єрмак — найближчий радник, контактер з Кремлем (вочевидь, через ФСБ).

Тепер Зеленський намагається підняти емоційну хвилю у ставленні до «інших», тих, хто не вписується у рафінований Зе! електорат, хто давав і дає собі раду без «наводок» і «прозорих натяків» влади, хто не вважає «совок» вибором цивілізованої людини ХХІ століття.

Скільки б не говорили «Слуги» про якісь ідеології — від лібертаріанства, «ліберального соціалізму» до «соціал-лібералізму», у суті своїй вони залишаються «ліваками» нашого часу з відтінком більшовизму. Навіть їхні «капіталістичні замашки» на кшталт «ринку землі» відгонять ретро-сталінщиною, тільки навиворіт. Комнезами заганяли «куркулів» у колгоспи, діджиталізовані ж хочуть віддати фермерів-«куркулів» на розтерзання гігантам-агрохолдингам. Не кажу вже про права і свободи людини, особливо про свободу слова. До закону про медіа ще й не дійшло, але переляк перед вільною думкою настільки великий, що навіть персонаж дитячого мультика — віслюк Мангу — виріс до масштабів національної загрози…

Та й головна ставка Зе! і його «Слуг» — на настрої інфантильного обивателя, «втомленого» не стільки війною, скільки неспроможністю самотужки організувати власне життя, банального пострадянського патерна, що ладен проклинати державу за «соціальну несправедливість», а наступної миті — вилизувати чобіт чиновника, який додасть йому кілька копійок до пенсії. На тих, хто, зокрема, заздрить «заробітчанам», що упродовж десятків років живлять не тільки власні родини, але й економіку країни.

Дехто особливо акцентує на тому, що преЗЕдент не зраджує власному електоратові, що говорить про речі, які лягають на душу інфантильному «совку». Навряд чи це правда. Зеленського мала б насторожити хоча б соціологія, яка свідчить про кризу совкової ідентичності. Адже левова частка електрату «Слуг» (74 відсотки) вважає саме Росію агресором, 63 відсотки бачить своє майбутнє у ЄС, а 53 відсотки переконані, що безпековий вихід — у НАТО (дослідження соціалогічної групи Рейтинг, грудень 2019 року). Погодьтеся, з такою соціологією ядром електорату «Слуг» залишаться далебі не 73, навіть не 30 відсотків.

Доктор Олександр Фільц зауважив одну спільну нотку у новорічних привітаннях нинішніх лідерів України, Росії та Білорусі. Це ностальгія. Як приклад, наводить побутовий конфлікт героїнь трьох сестер з п’єси Антона Чехова, в основі якого — підсвідома провінційна туга за Москвою. «…Позасвідомі мрії про примарне щастя, рівно ж як і сподівання знайти його, повернувшись у зразкове та величне минуле — чим у випадку сестер Чехова є Москва — є безнадійною справою», — висновує Фільц.

Можна зрозуміти печаль Путіна і Лукашенка за жертвою «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття» — СРСР. Але звідки вона у 42-річного Зеленського? Саме з контексту, у якому він виростав, а відтак — на якому заробляв власні статки як комік-кварталівець. Тепер йому було б комфортно поширити цей контекст на цілу «підконтрольну територію», продати «лохам» минуле, загорнуте в ілюзію «світлого майбутнього».

Тільки Зе! запізнився. Те, що колись зумів провернути Леонід Кучма, те, що спробував силою насадити Янукович, приречене на крах у сучасній Україні. Світ змінився у головах людей, а у нинішніх правителів змінилися лише технологічні ґаджети.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram