Україна = корупція?

Ще ніколи Україна так часто не згадувалася в американських ЗМІ.

На жаль, нині це відбувається переважно в контексті скандалу довкола горезвісної телефонної розмови Трампа із Зеленським, у якій американський президент вимагав українську співпрацю в переслідуванні його політичних опонентів як умову подальшої оборонної допомоги США Україні. Як відомо, демократи розпочали щодо цього процедуру імпічменту Трампа.

Не дивно, що через це абсолютна більшість американських ЗМІ стала ототожнювати Україну з корупцією. Україна стала тією мірою синонімом корупції, що чимало журналістів та аналітиків навіть твердять, що саме вона втягнула бідну, невинну Америку в своє корумповане багно, а не навпаки. Одна історикиня дописалася до того, що американці навчилися продажності від українці, мовляв, такого поняття в американському лексиконі немає.

На щастя, цей наратив, який завжди існував, хоч і не в такій яскравій та поширеній формі, став змінюватися. Бо скільки ж можна писати про корумпованих українців, коли стає дедалі зрозуміліше, що скандал стосується передусім президента й американської схильності до корупції? Тим більше що постійні репортажі про корумповану Україну стають нецікавими й серйозні ЗМІ починають досліджувати не тільки корупцію, а саму Україну. Нещодавно, наприклад, The New York Times опублікував статтю щодо питання, як має писатися Київ: Kiev чи Kyiv. І це тому, що Трамп хотів призупинити оборонну допомогу Україні, отже, стало неможливо говорити про скандал без згадки про війну Росії з Україною, про агресію Путіна, про старання українців побудувати стабільну демократичну країну західного зразка.

Наратив повільно змінюється на користь України. Але звідки ж він узявся? Чому Україна стала синонімом корупції, а не просто країною, яка була залучена до корумпованих схем американського президента? Як згадувалося вище, цей наратив про всескорумпованість України вже давно існує в США та Європі. Звичайно, в Україні забагато корупції, але фактом є те, що її рівень значно знизився останніми роками (так, за Порошенка). Це доводять The Corruption Perceptions Index та The Ease of Doing Business Index — індекси Transparency International та Світового банку, а також дослідження Київського міжнародного інституту соціології та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. Для більшості українців їхні відносини з різними видами бюрократії стали легшими та прозорішими.

Отже, Україна повільно поборює корупцію. Утім, серед українців і далі поширене переконання, що ніщо не змінилося, що все корумповане та, як висновок перших двох тверджень, що все пропало. Насправді ж багато що змінилося, не все корумповане й ніщо не пропало. Якраз навпаки. Україна стоїть на порозі довгобажаного прориву.

Часто навіть відчувається якесь дивовижне задоволення українців у констатуванні особ­ливої бездарності та безнадійності своєї країни. Ця комбінація песимізму, чорного гумору та мазохізму, мабуть, має свої коріння в ментальності, культурі, історії, а особливо в розчаруваннях останніх трьох десятиліть. Вона зрозуміла, але від того не менш шкідлива.

По-перше, бо не підтверджена об’єктивними фактами. А коли наратив замінює дійсність і люди починають жити в нереальному світі, то це, звичайно, зле. Тоді дійсність із часом перетвориться на наратив і все справді пропаде.

По-друге, такий мазохістичний наратив всепропальщини та всескорумпованості на руку Путіну. Бо саме цей імідж України — як безнадійної держави з безнадійними перспективами — просуває кремлівська пропаганда. А українцям допомагати Росії в її гібридній війні принаймні нелогічно.

По-третє, саме український наратив всепропальщини та всескорумпованості впливає на західний наратив. Зрештою, західні ЗМІ отримують інформацію про Україну від українців (особливо згадується Сергій Лещенко) або від українських ЗМІ. Якщо самі українці вважають, що все пропало, що ніщо не змінилося та що всі корумповані, чому ж західні ЗМІ мали б із ними не погодитися? І чому США та ЄС мають підтримувати Україну, коли вона приречена самими українцями на смітник історії?

Якщо самі українці себе не поважають, чому ж їх мають поважати американці та європейці? Звичайно, не йдеться про якусь дику проукраїнську пропаганду чи гіпер­патріотичний пафос. Маю на увазі тільки збалансованість. В Україні ще багато злого. Але в ній також є чимало доброго, і його чимраз більше. Варто це пам’ятати.

Джерело