Післямова до післясмаку

Україна забрала своїх. Забрала тих, кого віддав Кремль, а не всіх українців, які мучаться у неволі, як обіцяв Зеленський після Парижа. Забрали тих, кого милостиво погодився віддати Кремль. Без кримських татар. Серед повернених 12 військових, кілька агентів наших спецслужб і… ті, кого хапали сепари під орудою ФСБ, щоб поповнити свій «обмінний фонд». Серед них перевізники і просто безпідставно звинувачені люди, яких у Донецьку та Луганську призначили «шпигунами України». На жаль, це стабільна практика ФСБ і це означає, що найближчим часом цей «обмінний фонд» знову поповнять. Серед тих, хто потрапив до списку обміну і був затверджений Офісом президента в особі його помічника Андрія Єрмака, були і дві жінки, які відмовилися їхати в Україну. Вони дали інтерв’ю, і з їхньої риторики стало зрозуміло, що це — підстава, а в список їх вставив Кремль для чергової інформаційної диверсії. Ця диверсія вдалася. Та виникло кілька запитань, на які в ОП не відповідають. Як вони потрапили у цей список? Чому замість них не внесли інших військовослужбовців, що перебувають у полоні? Хто перевіряв їх? Як Єрмак укладав список? Скільки ще таких нам всунуть на наступний обмін, і кого у майбутньому доведеться віддати? Бо більше беркутів і харківських терористів ми не маємо. Офіс президента віддав усіх, кого хотів Кремль.

До речі, теза ОП про те, що цей обмін можна порівняти з обміном, який провів Ізраїль, повертаючи з хамасівського полону Гілада Шаліта, абсолютно дурна і некоректна. Почнемо з того, що Ізраїль обміняв свого громадянина на чужих громадян, а ми своїх на своїх, і завершимо тим, що обмін готувався дуже довго, а не під дату нового року, і Ізраїль віддав тих, кого вважав за потрібне віддати (1027 палестинців, а не 3000, як того хотів ХАМАС). Окрім того, слід озвучити, що всі визволені у рамках тієї домовленості, перебували під постійним моніторингом і частину з них знову заарештували або знищили через найменшу підозру у відновленні терористичної діяльності. Україна зможе забезпечити щось схоже? Хто телефонуватиме Баканову з приводу цих чортів?

Окремим пунктом у цьому обміні стоїть те, що Зеленський, який на стадіоні запитував Порошенка, чому не покарані вбивці «Небесної сотні», тепер сам поховав розслідування вбивств на Майдані. І тепер до нього завжди будуть вмотивовані претензії від усіх, хто сподівався, що саме за його правління розслідування прискориться, і винні будуть покарані. Вже не будуть. А після розгрому генпрокурором департаменту, який розслідував масові вбивства на Майдані, все це схоже на послідовний похорон всього слідства у кримінальних провадженнях у зв’язку з масовими протестами в 2013—2014 роках на Майдані. І якщо у ВР 8-го скликання ми з Ігорем Луценком, Оленою Сотник та ще кількома нардепами регулярно порушували тему розслідувань на Майдані, то у цьому скликанні я не бачу тих, хто б цим займався. А вже серед «Слуг народу» такі навряд чи знайдуться. Майдан для багатьох з них чужий і ворожий.

Крім того, ми побачили, що суди у нас абсолютно приручені і ухвалюють рішення після дзвінка з ОП. Та і тут виникає питання. Якщо треба було зґвалтувати судову систему настільки, щоб відпустити під особисте зобов’язання визнаних винними і засуджених до по життєвого ув’язнення харківських терористів, а відтак відпустити беркутів, то нащо ще зважиться піти Офіс президента для реалізації своїх інтересів, кого призначать винними і за що? Тобто віру у справедливість і залишки довіри до судової системи поховали. Остаточно. А свавілля у судах — це тепер норма, яку на майбутнє благословили в Офісі президента. І на тлі всього цього особливо цинічно виглядають слова Рябошапки про те, що слідство у справі Майдану продовжать. Так, воно тепер буде безрезультатним. А останньою пікантною ноткою, після всього озвученого досі, звучать слова голови Вищої ради партії «Єдина Росія» і представника Путіна у контактній групі з Донбасу Гризлова: «Київ гарантував „процесуальне очищення“ для тих з них, кому ще не винесено вироку суду». Це значить, що Єрмак пообіцяв, що беркутівців виправдають. І це укотре свідчить, що є тихі і непублічні «договорняки», про які я писав раніше, а нам, як завжди, брешуть. Безсоромно і цинічно.

До слова, є питання і про сам проведений обмін. Точніше, про його висвітлення у ЗМІ. З боку сепаратистів був повний пул журналістів і пропагандистів, а з українського боку тільки фотограф і стрімер Офісу президента. Зробили це, згідно з рішенням все того ж помічника президента Андрія Єрмака. Офіційна версія — щоб чогось не трапилося. Та смішно вже те, що сепари і російські технологи цього не злякалися. Значить, їм нічого було приховувати. А Єрмаку було що? Тепер зрозуміло, чому ми і надалі програємо інформаційну війну Кремлю.

Усе це залишає неприємний після смак, який нічим не перебити. Ми всі добре розуміємо, що простих рішень при таких обмінах не буває. Та якщо змінити свій підхід, мати загальну стратегію, а не короткотермінову, і відійти від популізму, то можна мінімізувати всі негативні моменти. На жаль, ми бачимо, що некомпетентність, прагнення овацій, бажання отримати результат за будь-яку ціну і під визначену дату, під=штовхують Зеленського та його от очення до велетенської низки невиправних помилок. Через певний час наслідки «доженуть» цю компанію. Мені щиро хочеться побажати всім визволеним з російського полону якнайшвидшого відновлення і реабілітації — фізичної і психологічної. А ОП я бажаю все ж подумати на перспективу і не коїти помилок, які руйнують фундамент держави. Хоча і розумію, що вони по-іншому не можуть і не вміють. А вчитися не хочуть. На жаль. Та життя триває, а, значить, будуть ще причини ухвалювати непрості рішення. Тож думай… те!

Переклад з російської

Джерело