Наша думка, наше слово не вмре, не загине...

Бурхливий океан проблем нам подолати тільки разом з читачами

Є така традиція — щороку у період передплатної кампанії на га­зети і журнали я пишу колонку-звернення до наших читачів. Перед тим, як сісти писати цю статтю, вирішила переглянути попередні свої колонки і звернула увагу на одну, на жаль, невтішну закономірність. Щороку я розповідала читачам про «непрості часи для друкованих ЗМІ». Ні, не скаржилась на проблеми, а пояснюва­ла, в яких складних умовах опинилася преса. Жорстка конкуренція з Інтернетом та телебаченням, скрутне матеріальне становище чи­тачів, які економлять кожну гривню, монополія пошти, яка щоразу піднімає свої розцінки, та багато інших суб’єктивних чинників нега­тивно впливають на передплату.

Щороку ми відчайдушно боремось за передплатника, бо усві­домлюємо, що саме він є нашим фундаментом на наступний рік, гарантом, що газета потрібна, що на неї чекають. Не буде перед­платників — не буде міцного ґрунту, на якому триматиметься наш Видавничий Дім, наш «Високий Замок»! Але реалії такі, що кожного разу цей ґрунт потрохи втікає з-під наших ніг…

До усіх вищезгаданих проблем віднедавна додалася ще одна: масове скорочення роздрібних мереж реалізації друкованих ЗМІ. Кіоски, які торгували газетами і журналами, не здатні заробити на­віть на зарплату кіоскеру, тому більшість з них були змушені закри­ватися та перекваліфіковуватися на продаж кави чи шаурми. Великі торгові мережі — супермаркети, які мають стенди з газетами і жур­налами чи продають пресу біля кас, почали відмовлятися від цьо­го «неходового» товару. Наразі не всі, але перші тривожні дзвіночки вже є. Наприклад, АТБ віднедавна не продає пресу. Каже, не вигід­но. Якщо така тенденція збережеться, а є всі підстави так вважа­ти, незабаром просто не буде де купити журнал чи газету, а відтак і сенсу їх випускати у світ не буде. Звісно, миритися з такою ситу­ацією газетярі не збираються і будуть воювати за своє існування. Але без підтримки наших відданих читачів ми цю війну за виживан­ня програємо.

Саме тому передплата — це, по суті, єдина гарантія, що газета дійде до свого читача. Навіть попри те, що «Укрпошта» щоразу не­вблаганно піднімає тарифи на свої послуги, зокрема на доставку газет і журналів, чим суттєво збільшує вартість передплати. Як на­слідок, щоразу кількість передплатників зменшується, відтак зрос­тає собівартість видання. Видавці воюють з поштою, намагаються переконати, що маємо бути партнерами, а не ворогами, але з мо­нополістом важко знайти спільну мову.

Не чує наших проблем і держава. Хоча у всьому цивілізованому світі уряди допомагають друкованому слову виживати. Наприклад, у Франції жодна газета на себе не заробляє, тобто усі є дотаційни­ми! І це у Франції, де рівень життя значно вищий, ніж в Україні, де є потужний рекламний ринок і велика традиція читання газет. Але там вже багато років існує державна політика субсидій та пільг для преси. Мета очевидна — зберегти в країні друковане слово. Це ще й спосіб збереження плюралізму думок, як гарантія демократії. Для демократичної країни вкрай важливо, аби в інформаційному просторі були присутні видання з різними політичними поглядами. Тому дотації видаються лише газетам суспільно-політичного спря­мування, незалежно від їхнього ідеологічного нахилу: від лівих чи правих маргінальних, до релігійних та ліберальних на кшталт дуже тиражної газети «Le Monde», власником якої є французькі олігархи. Розумна держава зацікавлена, щоб громадяни отримували різно­манітну і якісну інформацію, а не шмельц. Бо Інтернет — це часто «зливний бачок», де за достовірність та якість інформації ніхто осо­бливої відповідальності не несе. Натомість того, «що написано пе­ром — не витягнеш і волом». У цьому і є цінність газети, яка має ба­гаторічну історію і добру репутацію.

На жаль, в Україні цього розуміння ніколи не було, немає і навряд чи буде. Зрештою, чого хотіти від теперішньої влади, яка заявляє, що журналісти їй не потрібні… Тому вкотре доводиться згадувати відомий афоризм: «Порятунок потопельників — справа рук самих потопельників». Але без рятівного кола від читачів нам з цього бурх­ливого океану проблем не випливти…

Тож ще раз звертаюсь до наших читачів, з якими ми в одному човні пропливли не один рік та зуміли разом подолати і бурі, і штор­ми, і цунамі, з проханням знайти час та можливість піти у найближ­че поштове відділення і оформити традиційну передплату на «Висо­кий Замок» та інші наші дочірні тематичні видання на 2020 рік!

За 28 років існування «Високого Замку» ми не дали підстави на­шим вимогливим читачам сумніватися у нашій щирості, у нашому бажанні чи, радше, місії доносити правду. Як писав Тарас Шевчен­ко:

«Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли;

У нас нема

Зерна неправди за собою"…

Все так не буде! Я вірю, що прийде, точніше, повернеться і наш час. Час газет! Пригадуєте, в 90-х роках минулого століття, коли з’явилися відеомагнітофони, кінотеатри спорожніли, усі дивили­ся фільми вдома. Але минув час, і в кінотеатри знову масово пі­шов глядач. Мій оптимізм не безпідставний. Найстаріша і одна з найпопулярніших газет Сполучених Штатів Америки «Нью-Йорк таймс» кілька років тому мала намір закрити свою друковану вер­сію і повністю перейти в Інтернет, оскільки друкований тираж від­чутно скоротився. Але щось їх зупинило від цього кроку. І раптом останнім часом наклад друкованої версії почав стрімко рости! Га­зетярі самі приємно шоковані і не розуміють, що сталося. Тому і в Україні не варто поспішати ставити хрест на газетах. Наші кращі часи ще попереду!

З умовами передплати «Високого Замку» та усіх видань Видавничого Дому «Високий Замок» можна ознайомитися тут.