Ми шалено відкочуємося назад. Про результати опитування в ОРДЛО
Результати ці дуже для нас невтішні
Фейсбук-спільнота активно обговорює результати опитування в ОРДЛО. Результати ці дуже для нас невтішні.
Читала все це і думала, що коректність опитувань викликає питання. Ну ж справді, тяжко розраховувати на відвертість на територіях, де існує комендантська година.
А потім згадала. Десь рік тому було оприлюднене опитування, за яким курс України в НАТО підтримували, наприклад, 12% одеситів. Нижче навіть, аніж в Харкові. А Харків досить специфічне місто в цьому контексті.
А в 2014 році, на одній із конференцій я сказала, що кількість проукраїнських в Одесі за найоптимістичнішими прогнозами не більше 20%. Ця фраза розійшлася заголовками по медіа. І я отримала натхнений відлуп у своєму рідному місті за те, що дозволила собі засумніватися в патріотичності міста. Хоча, насправді, перебільшила ту кількість проукраїнських. Щоб вже зовсім сумно не було. Пізніші дослідження, до речі, підтвердили мої сумніви. Ну і результати виборів теж.
Наш несамовитий сусід не збирається залишати нас у спокої
Під терміном проукраїнськість я маю на увазі орієнтацію на незалежну державу, підтримку європейського курсу, готовність захищати наші спільні цінності і т.д.
Ми шалено відкочуємося назад. Не лише президент стає до вечора «організмом, який вже нічого не сприймає». Велика кількість співвітчизників перебуває в стані організмів цілодобово. При цьому це точно не ті, хто виживає, забезпечуючи свої базові потреби.
Наш несамовитий і все ще потужний сусід не збирається нас залишати у спокої. І я все більше думаю про те, що у нас так і не зникла небезпека прямого вторгнення. Підґрунтя для якого щоденно готується чи то наївністю очільників держави, чи то за їхньої активної підтримки.
А 90% організмів дуже втомились і хочуть «спокою, миру, долара по 8, а краще по 5».
І у мене моторошне відчуття, що ми втілюємо в життя першу серію британського серіалу «Роки».
