Часткове протвереження на тлі «потепління»

Черговий треш: до Києва у День за­хисника України (!) приїхав знаковий пропутінський пропагандист, телеве­дучий каналу “Россия-1”, генеральний ди­ректор російського православного телека­налу “Спас” Борис Корчевников.

Ще 2014 року цього пропагандона внесли до спис­ку людей, яким заборонено в’їзд в Україну. І до жовтня 2019 року він сюди, як кажуть, ні ногою. Але часи змінилися… Змінилася вла­да в Україні. Відтак змінюється й атмосфера. Принаймні влада хоче її змінити. Пригадує­те, нещодавно голова МЗС України Вадим Пристайко в ефірі телеканалу «Інтер» роз­повідав про «певне потепління та відлигу» у відносинах з Росією? Щоб остаточно роз­топити серце Путіна, українська влада хоче за будь-яку ціну сподобатися господареві Кремля, тому й робить нові та нові реверан­си, намагається налагодити «мости друж­би». Ось Зеленський вже дає зрозуміти, що готовий авіасполучення з Москвою віднови­ти. Вочевидь, щоб таким, як Корчевников, було простіше та швидше сюди добиратися.

Що це, як не повзуча капітуляція у дії? Безперешкодний візит до Києва такого мах­рового кремлівського пропагандиста, як Корчевников, який своїми антиукраїнськи­ми заявами не поступається одіозним ки­сельовим-соловйовим, — це ще й плювок в обличчя тим українцям, які борються за не­залежність України. Особливо тим, хто захи­щає країну від російського агресора зі збро­єю в руках, хто проливає кров! Якщо влада спокійно пропускає на територію України солдатів російських інформаційних військ, не бачить у таких візитах жодної небезпеки, то в українських воїнів виникає логічне запи­тання: за що ми воюємо і вмираємо? Україн­ські воїни ціною власного життя стримують агресора, а тут агресор вільно гуляє Хрещатиком, знімає відеоролики, робить сел­фі! Невже влада не розуміє, що в такий спо­сіб деморалізує і суспільство, і насамперед армію?!

Крім того, приїзд до Києва людини, якій з 2014 року сюди шлях «заказаний», тобто яка перебуває під українськими санкціями, це також сигнал нашим західним партнерам. Зеленський за кілька місяців зумів, по суті, розвалити антипутінську західну коаліцію, яка наразі ледь-ледь тримається. Але при­їзд таких, як Корчевников, дає підстави Мо­скві тиснути на Захід: мовляв, ви ж бачите, що з Україною у нас потепління, то для чого вам застосовувати проти нас санкції? Така поступливість української влади у стосунках з Путіним врешті-решт призведе до того, що в один момент найслабша ланка, напри­клад, Італія чи Нідерланди, таки відмовить­ся поновлювати проти Росії санкції. І матиме для цього залізобетонні аргументи — Україна перша дала слабинку, відступила.

На жаль, вже зрозуміло, що до влади при­йшли не дурники, точніше, не лише дурники, а відверта кремлівська агентура. Та виборці Зе­ленського (принаймні переважна більшість) досі не хочуть прийняти і визнати вже надто очевидний факт: вони зробили трагічну по­милку. У часи Наполеона Бонапарта, який під впливом емоцій розстріляв молодого шляхет­ного герцога, народилася знаменита фраза: «Це гірше, ніж злочин, це помилка».

Але є ще одна відома (моя улюблена) фраза: «Систему характеризує не помил­ка, а реакція на помилку». Те саме стосуєть­ся і суспільства. Головне, вчасно зреагува­ти. Але для початку треба помилку визнати. Наразі, згідно з останніми соцопитування­ми, прозріли 7 відсотків вчорашніх прихиль­ників Зеленського. Багато це чи мало? В принципі, не так важливо. Головне, процес пішов. Так звана формула Штайнмаєра ба­гатьох протверезила. Люди відчули небез­пеку. Згідно з результатами соцопитування, яке Центр Разумкова провів на початку жов­тня, 56% українців виступають проти надан­ня і закріплення у Конституції «особливо­го статусу» окремих територій Донецької та Луганської областей (підтримують це лише 26% опитаних). І це бодай трохи обнадіює…