Хто сказав, що жертв стане менше?

Послухав Пристайка на ICTV. Перевірте моє враження, але в мене воно дуже гнітюче.

Фактично, це було багатослівне, з доволі впевненим і спокійним обличчям, зізнання у безвиході та підготовці до визнання стратегічної поразки України у цьому протистоянні з Росією.
Що він, на моє враження «з голосу», сказав?

— Росія сильніша, ми слабші (факт).

— Німці та французи зараз хочуть пошвидше все залагодити аби як, щоб повернутися до business as usual з Росією (факт).

— Путіна цілком влаштовує ситуація, яка є зараз (факт).

— Але ситуація не влаштовує нас, бо ми не хочемо і надалі втрачати людей («зараз вбитих 14 тисяч — що, будемо чекати, поки їх стане двадцять вісім?!»). Саме тому ми ініціюємо пошук домовленості (перекладаючи з дипломатичної мови на людську: ми просимо Росію нас, нарешті, пощадити і припинити вбивати, а німців та французів просимо простежити, щоб Росія у своїх вимогах щодо того, що вона хоче від нас, натомість зберігала хоч якусь пристойність).
— Отже, ми хочемо спробувати знайти все ж таки точку перетину інтересів всіх чотирьох країн (перекладаючи з дипломатичної мови на людську: відтак, відступати «зі збереженням, по можливості, обличчя» збирається Україна, як визнано слабша на сьогодні сторона, а не Росія).

— Тактика попередньої влади — укласти мінські домовленості, але відтягувати їхнє виконання, чекаючи послаблення Росії — була «нечесною» тактикою, бо ми, виходить, укладали домовленості, які і не збиралися виконувати (перекладаючи з дипломатичної мови на людську: отже, Пристайко апріорі виходить з того, що ці союзники — нам ніякі не союзники, тому залучати їх у тривале протистояння з Росією та поступове послаблення Росії санкціями, з посиланням на невиконану безпекову складову «мінська», було неправильно з нашого боку!).

— А якщо не знайдемо цю точку перетину інтересів? Ну… тоді будемо просити світ про миротворчі сили (перекладаючи з дипломатичної мови на людську: будемо адресувати світові завідомо марний заклик, бо ніхто і ніколи не введе на Донбас миротворчі сили без згоди Росії, а вона такої згоди ніколи не дасть, принаймні допоки вона на Донбасі діє з позиції сильної сторони, а не слабшої. Отже, «якщо не знайдемо цю точку перетину інтересів», то… насправді на цьому сценарій обривається, бо повернення до тактики часів Порошенка Пристайко відкинув, але жодного іншого реалістичного продовження не назвав, крім хіба «боснізації» України — якої, власне, і добивається весь час Путін! Іншими словами, наш вибір — або більш-менш планомірний відступ під контролем Заходу, або просто поразка і майбутнє за путінським сценарієм, жодних інших перспектив у нас немає).

У сухому підсумку національні інтереси України в описі Пристайка виглядають так:
— рахуватися з імперськими інтересами Росії (бо «а що ж ми проти неї можемо?!»);
— поважати національні інтереси німців та французів (і не налаштовувати їх зайвий раз проти Росії, з якою вони хочуть торгувати);
— за будь-яку ціну добиватися насамперед того, «щоб нас перестали вбивати»; - а далі вже якось (як???) перейдемо до улюбленого: торгівля, економічний розвиток, тобто той-таки business as usual (паралельно з «боснізацією»???).

Отака от, пані та панове, гірка правда. І судіть самі, чи так воно. Але я одне скажу: якби так міркувало керівництво країни у 2014−2015 роках, не було б ні «Рейду», ні ДАПу, ні ударів Точками-У по групах російських військових — взагалі не було б ніякого силового опору агресору. І межа окупованих територій була б абсолютно не там, де вона є зараз.
Чи час зараз припинити силовий опір — враховуючи, що його продовження, справді, принесе нові людські жертви? Сказати «так» — це дуже нелегке рішення. А, з іншого боку, хто сказав, що з припиненням силового опору агресору жертв стане менше?

Ось тут і думай.те.

Джерело