Формула Зеленського. Капітуляція чи ні?

Найважливіше з того, що було висловлено, — вибори мають відбутися за Конституцією України. Проте постає питання, що під цим розуміють обидві сторони. І що під цим розуміє президент України.

Проукраїнська позиція — вибори можуть відбутися тільки тоді, коли кордон буде під контролем України, в Донецьку й інших містах працюватиме українська поліція, у виборах братимуть участь тільки українські партії, а в інформаційний простір на окуповану територію повернуться українські телеканали. Якщо це все буде реалізовано, то можна вважати, що вибори відбуваються відповідно до Конституції України.

Тобто перший варіант — це наша усталена лінія захисту, спочатку безпека, потім політична частина. Авжеж, навіть за таких умов на виборах переможуть не друзі України, що не належать до проукраїнських партій. Одначе фішка в тім, що Росія ніколи на таке не погоджувалася і навряд чи погодиться. Росія не віддасть кордон і силову владу до виборів. А отже, це просто замороження конфлікту і, мабуть, збереження санкцій. Мабуть.

Заморожений конфлікт — це найкраще, що може отримати Україна наразі. І тоді цілком виправданим є розпливчасте формулювання про вибори «за Конституцією», що надає змогу різного трактування і зараз, аби всі підписали, а далі, щоб не виконувати.

Позиція, яку нав'язуватиме інша сторона, — розведення військ й одразу вибори під моніторингом ОБСЄ. Це те, що прийнято вважати капітуляцією. Безумовно, це і є капітуляція. В такому випадку ми навічно отримаємо в Україні проросійську ракову пухлину, а Путін отримає те, що він і волів спочатку. Вплив на всю Україну. Це та капітуляція, через яку смерті тисячі патріотів виявляться марними. Але це «мир за будь-яку ціну».

Чи існує ймовірність іншого сценарію? На жаль, так. Сюди цілком вкладається і перезавантаження ЦВК, і обіцянки того самого миру за будь-яку ціну.

І зараз нам просто невідомо, який сценарій обирає український президент. На жаль. Ми не розуміємо його цінностей і не знаємо, чи готовий він вдатися до капітуляції. А обмін полоненими показав, що президент може жертвувати стратегічними інтересами заради нетривалих піар-перемог.

Чому люди схильні вірити в інший варіант? Тому що переконалися, що президент є заручником своєї обіцянки швидкого миру. А швидкий мир можливий тільки на умовах Путіна. Швидкий мир — це капітуляція. Зате за допомогою швидкого миру можна ще пару солодких булочок отримати. Наприклад, знижку на газ на 25%. Популізм він такий — вимагає швидких і простих рішень, за які розплачуються майбутнім. І тоді і мир швидкий, і тарифи нижчі. А потім і гроші можна взяти у Путіна, а отже, відпадає залежність від МВФ, і можна робити приємне не тільки виборцям, а й Коломойському.

Зрештою — потенційні ризики і жодних переваг. Стратегічно позиція України погіршилася. Ми могли не робити цього, але прийняли правила гри від Росії. Мінські угоди були логічними: в результаті вдалося зупинити військову катастрофу (та й хто згадає курс гривні під час Дебальцевого, та й варто визнати — й економічну) і обплутати Росію санкціями. Тому вони були виправдані. І підписувалися дійсно для того, щоб не виконувати. Зараз такої логіки просто нема. Ми погіршуємо стратегічну позицію за тієї ситуації, коли перевага на нашому боці. Росія під санкціями, українська економіка зростає, ризики широкомасштабних сутичок мінімальні. Росії тепер потрібно прискорювати процес, Росії потрібно позбавлятися санкцій. Але не Україна має рятувати від них Росію.

Надважливе питання — навіщо ми це зробили. Як бачимо, підписання цієї формули, навіть в дивній формі спільних листів, нічого Україні не дає. Жодних переваг. Але створює ризики. І нерозуміння мотивів українського президента — головна проблема, яка і створює основні побоювання. Побоювання, що за швидкий мир Зеленський готовий заплатити капітуляцією. Тому що такий сценарій логічний. А ось логіки підписувати формулу і погіршувати свої стратегічні позиції — просто не існує. Хіба що наївно гадати, що можна обдурити Путіна, і він тепер припинить стріляти. Не припинить, коли затямить, що це була не цілковита капітуляція.

Одначе проблема і в тім, що логіки може й не бути. Адже логіка межує з компетентністю. А офіс президента не є компетентним, до того ж тотально. Надто в питаннях зовнішньої політики.

Переклад з російської

Джерело