Людині властиво ображатися

Президент Володимир Зеленський зізнався, що погано реагує на негативні коментарі в соцмережах. Здається, багато українців його дуже добре розуміють

«Я ж цього не робив, я справді працюю. За що?» Так каже не дитина молодшого шкільного віку, яку батьки підозрюють у таємному поїданні цукерок, цинічно з'їдених насправді старшим братом. Це слова першої особи держави. Володимир Зеленський поділився образою з актором Станіславом Бокланом, із яким розмовляв замість обіцяного раніше інтерв'ю з нагоди 100 днів на посаді. Президент України, за його визнанням, не просто погано, а дуже погано реагує на негативні опуси на свою адресу в соціальних мережах. Перш за все — у Facebook, за допомогою якого частіше спілкується з співгромадянами.

Необов’язково дивитися інтерв'ю. Не всім, хто цікавиться, але багатьом досвідченим людям зрозуміло: запитання були підготовлені, відповіді продумані. Ось чому тема критики в соціальних мережах і неприхованої відповідної образи, що пролунала в цій розмові, потребує окремої уваги. Виходить, що президент свідомо не обійшов цього питання. І це проблема — коли голова держави відволікається від державних справ, щоб ображатися на коментарі у віртуальному світі.

Але тут згадуються й інші слова Зеленського, які він сказав на початку шляху: «Кожен із вас — президент». Отже, президент такий же, як люди. А люди стикаються з тими ж проблемами, що і президент. Якщо з цим погодитися, треба визнати: майже всі користувачі того ж Facebook мають властивість ображатися на коментарі під своїми висловлюваннями.

До того ж образи неабиякі, все дуже серйозно. Крім того, одна справа, коли людину, чиї наміри благородні, помисли чисті, а слова, оформлені в пост, — єдина й незаперечна істина, одним кривим словом зачепив далекий незнайомий фоловер. Той, кого ображений і в очі не бачив. Такого покарати видаленням зі стрічки і навіть засудити до «страти», в сенсі забанити — завжди за щастя. Але образливі коментарі сварять друзів, які знають один одного все життя. З'їли не один пуд солі разом і випили не одне відро.

Якщо старий друг виявився раптом не твоїм однодумцем, а має власну думку або ще гірше — «топить» за протилежний табір, не обов’язково політичний, видалення із френдів у Facebook — тільки початок локальної війни. Далі вчорашні друзі припиняють спілкуватися, дружити сім'ями, подавати один одному руку.

Допускаю, що уразливість через дрібниці — не тільки українська ментальна риса. Тут не обійтися без класики. Саме українець Микола Гоголь змоделював проблему ще в середині позаминулого століття. Йдеться про Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем. Нагадаю: двоє миргородських міщан жили-були дружно, поки один із них не назвав іншого гусаком. Їх мирило все містечко. Заради цього складалися складні дипломатичні схеми. І коли начебто друзів вивели на підписання мирного договору, знову прозвучало слово «гусак». Крихке перемир’я в один момент було зруйновано. Назавжди.

Різниця в тому, що спілкування в соціальних мережах відбувається не віч-на-віч, як у згадані часи. Словом, як і раніше, можна вбити. Але природа образ і уразливості за півтора століття не змінилася. Люди розривають колись міцні стосунки через таких ось «гусей» частіше, ніж дійсно через різні погляди на життя і поточний момент.

Чому це відбувається? Головна причина: кожен охочий завдяки соцмережам раптом отримав можливість стати публічною людиною. Водночас залишаючись у комфортному для себе середовищі і не виходячи на люди. Спокуса здаватися найрозумнішим велика, багато їй піддаються. Звідси поширена фраза: «Я критикую». Вставте підходяще: президента, уряд, поліцію, Росію, Америку, фільм, книгу, футбол. Відсутність зворотного зв’язку напружує. Зверніть принагідно увагу: якщо на критику в коментарях відповідає об'єкт критики, його із друзів не видаляють. Якщо ж із критикою не згоден старий товариш — образа на все життя. І бан.

У іспанського письменника Артуро Переса-Реверте є збірка публіцистики З наміром образити. Він зібрав під однією обкладинкою свої колонки, в яких критикував то і тих, із ким і чим не згоден, чекаючи образ у відповідь. Але чекає досі. Тому що об'єкти критики нічого іншого від нього не чекали. І не ображалися. Якщо вас у соцмережах навмисно дістають опоненти, а тим паче — безіменні боти, ображатися на них — себе не поважати. Відволікатися від потрібнішого, важливішого, більш творчого. Так, пана президента це теж стосується.

Джерело