Французькі політики от уже 200 років палко люблять російських імператорів

Ми теж не вчора роджені й маємо свої традиції

Щодо «м'яса по-французьки», тобто Макрона з його ганьбою.

По-перше. Французькі політики от уже 200 років палко люблять російських імператорів, це не просто політкуревство, а частина французької культури: Бастілія, звісно, Бастілією, хай вража кров окропить наші лани і вотетовсьо, — але табачок, коли до діла, понесуть месьє енкаведистові аж бігом.

123 роки тому, в 1896-ому, 25-літня Леся Українка писала до французької преси з подібного приводу свій обурений «La voix d'une prisonniere russe», текст, який треба знати й вивчати як мінімум на політології і в дипакадемії, щоб розуміти, де Європа «їхня» (постімперська), а де «наша» (постколоніальна), і не роззявляти рота на кожного «білого сахіба» й не дивуватися, «як він міг», — а пам'ятати, що ми теж не вчора роджені й маємо свої традиції, в т. ч. політичні. І війна, умовно кажучи, «між Петром і Мазепою» на європейському континенті не тільки не скінчена, а навпаки — тільки-но розгоряється.

По-друге, «Европа от Лиссабона до Владивостока» — це придумав зовсім не Путін, а голова КГБ СССР Шелєпін, рочків так із 60 тому, коли, власне, вся концепція нинішньої «гібридної війни» Кремля й народилася на світ (вирішено було, що вже відпочили після Другої світової і можна продовжити звідти, де Сталін зупинився, — «то, что отцы не допели, мы допоем»). Про це є купа матеріалу, в т. ч. в мережі, починати найкраще б із лос-анжелеської лекції Юрія Безменова, aka Thomas Schuman, 1983 року (вона є на Ютюбі, правда, тільки англійською).

Те, що цей мем раденько підхопили спершу Меркель, а тепер Макрон, говорить тільки про проблеми їхніх «екс-імперій», і ніяк не повинно затирати в наших очах тяглість лінії «Шелєпін — Андропов — Путін»: саме вона становить основний смисл післясталінської історії Росії, байдуже, з СРСР чи без.

Будьмо уважні.

Джерело