Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Зв'язкові Путіна. Хто веде діалог між Україною і Росією

Жваво обговорюють фото Олексія Венедиктова і Дмитра Пєскова, які мило розмовляють на московській вулиці. І будувати довкола цієї розмови різні конспірологічні версії

Дехто припускає, що редактор «Эха Москви» привіз до Києва команді Зеленського неформальне послання від президента Р Ф Володимира Путіна про межі можливого компромісу щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. А з Києва в Москву — реакцію на нього.

Не беруся оцінювати достовірність цих прогнозів, але можна сказати точно: Венедиктов дійсно входить в список коротких і надійних ланок комунікації між Путіним і Зеленським. Між Венедиктовим і Путіним — тільки Дмитро Пєсков (який точно більше, ніж просто прес-секретар) і хтось із найближчих помічників Володимира Зеленського. А іноді — при особливо важливих обставинах, головний редактор «Эха .» може розраховувати і на особисту зустріч з російським президентом.

З'явився ж цей канал зв'язку, швидше за все, після публічної відмови Зеленського використовувати в ролі посередника між Кремлем і Банковою Віктора Медведчука. Тому терміново знадобився новий посередник — надійний, але не такий «зашкваренний» як свій кум.

Ще одна перевага каналу комунікації з участю Венедиктова — його неформальність: через нього можна вкидати будь-які (навіть найбожевільніші) ідеї. Адже якщо нічого не вийде (або стане надбанням громадськості завчасно) — то що хотіти від журналіста? У нього ж ні повноважень, ні статусу, ані відповідальності…

В історії, до слова, можна знайти багато прикладів, коли необтяжені причетністю до держави журналісти або інші «вільні художники» (адвокати) використовуються для вирішення різних складних питань державного значення.

Але навряд чи Венедиктов зараз привіз з Києва якісь серйозні домовленості. І тим більше, якщо було б дійсно щось важливе, то він не став би це передавати Пєскову, так ще й посеред вулиці. Швидше за все, йде вивчення ситуації — як в цілому в Україні, так і на Банковій. І господарям Кремля потрібна не тільки інформація від своїх спецслужб, які формують Путіну папочки з аналітикою для ранкового читання, а й альтернативний погляд на ситуацію. Заодно і перевірити свої джерела на адекватність (уявляю, як спітніли деякі генерали, підписи яких стоять на аналітичних довідках Путіну побачивши фото Пєскова і Венедиктова).

Але крім такого неформального каналу комуніцкації є й інші, більш формальні. Перерахую лише найважливіші.

Перший канал — це особистий контакт між першими особами. Але його поки немає, Путін і Зеленський обмежилися лише телефонними переговорами. Та й техніка в наш високотехнологічний час може і підвести — в світі є достатньо охочих (і власників таких технічних можливостей) послухати чужі розмови.

Другий канал — глави адміністрацій українського і російського президентів.

Історично так склалося, що відносини між Україною і Росією ведуть особисто глави АП. За Кучми з української сторони цим займався Віктор Медведчук — так власне він і познайомився з майбутнім російським президентом Путіним, який працював тоді в Кремлі.

У 2004 році Україна в Росії «вів» Дмитро Медведєв. До речі, саме він несе відповідальність за провал російської політики на українському напрямку — це з його подачі підставили Путіна, відправивши кілька передчасних привітань Януковичу з перемогою під час «Помаранчевої революції».

Встановленим в той час особистий контакт Медведєв-Янукович став і причиною відкритої допомоги Росії останнім на доленосних президентських виборах в 2010 році. Нагадаю — місце президента РФ тоді «грів» саме Медведєв, Путін же пересиджував в уряді. І хоча за рік до цього Путін розраховував на президентство Юлії Тимошенко (звідси і знамениті «газові договори» 2009 року з нею), для Медведєва поставити президентом України саме Януковича було способом реабілітуватися за свій провал в 2004 році. Що в підсумку і вийшло.

За інформацією того ж Венедиктова, зараз канал комунікації АП-ОПУ курирують Антон Вайн (з російської) та Андрій Богдан (з української сторони). Але оскільки сфера їхньої відповідальності дуже широка — є ж ще купа внутрішніх питань, то безпосередніми виконавцями є: Дмитро Козак з боку Кремля, а від Банкової — колишній кінопродюсер, а зараз помічник президента Андрій Єрмак.

Дмитро Козак відомий як давній соратник Путіна — керував його передвиборним штабом. Він також автор «плану Козака» щодо врегулювання ситуації в Молдові в 2003 році — документ передбачав перетворення Молдови в «асиметричну федерацію», де Гагаузія і окуповане РФ Придністров'я повинні були отримати особливий статус, з можливістю блокування законопроектів, небажаних для автономій (нічого не нагадує?). Але тоді США зарвали план в останній день перед підписанням. Тепер же у Козака майже вийшло взяти реванш — Росія стала повноправним учасником домовленостей зі США і ЄС щодо створення молдавського уряду, куди вдалося запхати політсилу проросійського президента Ігоря Додона.

Козак також курирує економічний напрямок роботи Росії з окупованими нею територіями в Україні (Крим і ОРДЛО).

Міжнародна діяльність Дмитра Єрмака спливає поки тільки в контексті того, що він — найближче коло Володимира Зеленського, може замінити Вадима Пристайка на посаді заступника голови ОП з міжнародних питань. Адже раніше Олена Зеркаль відмовилася працювати під керівництвом Богдана.

Третій канал — Тетяна Москалькова і Людмила Денисова, які займаються обміном полоненими. Але вони працюють по команді і під загальним керівництвом АП РФ-ОПУ.

Є ще й четвертий канал, який Венедиктов не назвав — дипломатичний. З російського боку це заступник міністра закордонних справ Григорій Карасін, з української — Руслан Демченко. Цікаво, що коли глава МЗС Андрій Дещиця вирішив звільнити Демченка з посади заступника міністра, то особисто Карасін дзвонив в Київ і просив його залишити — щоб зберегти канал зв'язку з Москвою. В результаті Демченка перевели в АП і зараз Зеленський перепризначив його помічником президента, він курирує Мінський процес.

Інші рівні комунікації або знижені (немає послів у обох країн), або стали заручниками управлінського хаосу нової української влади, тому поки не заслуговують на увагу. Хоча зовсім не виключаю, що є (або налагоджуються) інші, ще більш таємні канали комунікації. І публічний скандал Зеленський-Клімкін тому підтвердження: міністра просто не повідомили про наявність якихось своїх домовленостей з росіянами.

Так що ця глава україно-російських відносин не закінчена і продовжує писатися у режимі реального часу.

Джерело

Схожі новини