Слідами "гарячих п’яток Януковича"

Я завжди з певною настороженістю ставився до «нових облич». Не тому, що маю упередження з приводу їхніх мотивацій, освіченості і головне – житейського досвіду. Ці речі, без сумніву, притаманні молодим, а особливо тим з них, хто пробиває собі дорогу в житті без допомоги грошовитих батьків, а завдяки власному завзяттю і мріям.

Річ в іншому. «Нові обличчя» не завжди є носіями прогресу, провісниками змін чи пасіонаріями. Упродовж усієї незалежної історії України ми розповідаємо про нафталінність «совка», висміюємо його звички і повадки, але ж беруться звідкись як не неокомсомольці, то «молоді регіонали», то ще якась секта любителів радянського ретро, — і жоден закон про декомунізацію їм не указ. Виходять же на захист Жукова не тільки пенсіонери з комуністичною символікою, але й цілком респектабельні, озброєні наймодернішими гаджетами молодики і юнки… Про побутові риси «совка» — годі й говорити, скільки молодих чад вважають ідеалом світоустрою патерналістську державу, чекають від влади манни небесної, відтак обирають тих, хто їм пообіцяє цю манну зі всіма приправами на додачу.

Ба більше. Часом за масками «нових облич», за лаштунками їхньої публічної діяльності приховуються до болю знайомі персонажі, що хвацько і вміло смикають за ниточки своїх маріонеток.

Якось я вже цитував чудового Пелєвіна з його дуже влучною характеристикою «нових облич» та історією їх появи. «Сам факт появи людини на політичній сцені, — пише він, — доводить, що перед нами б**дь і провокатор. Тому, що якщо б ця людина не була б**ддю і провокатором, то її б ніхто на політичну сцену не пропустив — там три кола охорони з кулеметами».

Майже три місяці тому українці обрали «нове обличчя» на найвищу посаду в державі. Важко сказати, наскільки конкретним і персоналізованим був цей вибір, бо насправді обранцем більшості був не Володимир Зеленський, а кіношний герой серіалу «Слуга народу» Василь Голобородько. Прогресивний такий чоловік з «гущі мас», який мчить на велосипеді з булавою, змітаючи на своєму шляху залишки «проклятого минулого», перед яким тремтять корупціонери, якому море по коліна на шляху до народного добробуту.

Перших сто днів президента-кіногероя засвідчили, що це «нове обличчя» — лише реінкарнація старого і здевальвованого штибу стосунків між владою і плебсом, який стійко асоціюється з президентом-невдахою Віктором Януковичем. Не знаю, чи часто гикається Вікторові Федоровичу у Ростові від витівок його несподіваного епігона, але нам — часто.

Указ Зеленського про скасування військового параду на честь Дня незалежності наштовхує на думку, що саме Янукович водив рукою чинного гаранта. Адже саме він на шляху послідовної руйнації українського війська вперше зробив те саме. Правда, тоді українці проковтнули цей януковичівський вчинок. Але зараз Україна воює, і мільйони українців цілком певно усвідомлюють, що парад — не для армії, парад — для всіх. Рівно ж як і те, що тільки ЗСУ можуть зупинити наступ агресора.

Ще одна затія Зеленського, взята з арсеналу Януковича — проведення в Україні Олімпійських ігор. Ну, так, звісно, на Донбасі вирує воєнний конфлікт, за три місяці урядування Зе! Команди в країні значно зміліли валютні резерви, ціни на ринках впевнено повзуть угору, — а ми будуватимемо своє «Сочинське диво», вбухуючи туди астрономічні кошти. Акурат на часі…

А кадрова політика Зеленського — бальзам на душу екс-регіоналам. Мало того, що у списках самого «Слуги народу» не потрібно ліхтарика, аби віднайти таких (голова партії Дмитро Разумков починав свою політичну кар'єру з «Молодих регіонів»). Після другого туру президентських виборів в Україну повернулися найодіозніші з персонажів біло-синього табору, і затіяли відкритий шабаш довкола здобутків постмайданної влади. Тепер штурмують парламент під прапорами «Опоплатформи» та «Опоблоку». А скільки «нових-старих облич» замаскувалося у партіях-одноденках, які теж відбиратимуть свій електоральний куш. Не кажу вже про цілком конкретні призначення у виконавчій гілці влади — що не копнеш біографію «нового ліца», як із-за політичного макіяжу таки визирне мармиза януковичівського призову. Чого лише варті чутки про призначення Володимира Литвина послом України в… ЄС!

«Реставрація Бурбонів», даруйте, — старих порядків і старих облич, — далеко не єдиний наслідок вибору популіста з новим обличчям. Вже зараз, за влучним висловом блогера-фронтовика Гліба Бабіча, з яким мені довелося розмовляти недавно, Зеленський крок у крок ступає слідами, які «ще не вистигли від гарячих п’яток Януковича». Куди веде ця дорога — відомо усім.