З викликами доведеться давати раду самим
Про пріоритети
Дивлюся, як кожна публічна різка дія Зеленського підвищує суспільні очікування, що «ось ще трошки потерпіти — і попустить!» На цьому тримається, і на це розрахована стратегія кампанії «Слуги народу».
Але, якщо дивитись на озвучені пропозиції з точки зору policy, то, поза коротким ефектом ейфорії, там немає «діючої речовини», яка спроможна загоювати накопичені травми, не кажучи вже про глибшу терапію. І коли за якийсь час виборці відчують, що на їхні потреби відповіді у діях очільника держави з усією його коаліцією нема — буде відкат підтримки, який легко може перетворитись в ненависть і прокльони. В тій чи іншій формі — це невипадкова траєкторія кожного українського президента.
Зеленському можна було б порадити не завищувати очікування, бо вони мають прикрий ефект бумеранга. Але наразі не виглядає, що у Зеленського є роз'єм, до якого може під'єднатись експертиза, звідки можна заживити перелік наявних в суспільстві неполіттехнолонічних ідей та рішень чи простих порад. Можливо, така точка входу з'явиться з ініціативи технократів в оточенні Зеленського після виборів, це було б логічно.
Втім, цілком можливо, що тим, для кого безпека та розвиток країни важливіші за боротьбу політичних старожилів з неофітами-фрірайдерами, ще доведеться навіть переконувати останніх в тому, що підхід роботи без стратегії ризикований. Багато кому з експертів-волонтерів-активістів це нагадуватиме платний вхід на роботу, але якраз про це писав класик «яка розумна єсть цьому альтернатива?»
Зараз важливо розуміти небезпеку підходу «око за око, зуб за зуб» і стримуватись, щоб не кидатися в бій з кожним телемарафоном, люстраційним чи іншим викличним прожектом. Це фальшиві цілі, їхня мета — виснажувати і відволікати. Вони створюють яскравий калейдоскоп, що переключає увагу суспільства з власних болей на яскравий серіал безглуздого «політікс.» І реактивна відповідь — це посилення того самого фіктивного порядку денного, в якому потрібна терапія буде замінена щораз менш ефективним знечуленням.
Тому вчимося пропускати образи і не реагувати на провокації. І далі лупаюємо сю скалу, бо країна без належного запасу міцності, реформи все одно доведеться робити.
Якщо Зеленський за якийсь час справді захоче втілити свою інавґураційну промову і стати президентом, а мости — не до Зеленського — до президента — будуть спалені з боку громадянського суспільства, проєвропейської політичної опозиції та професіоналів, то ніякі стратегічні підходи вже не допоможуть.
Захід налив собі і пішов назад на свій гамак. І яким би юним не був наш вік, з дорослими викликами доведеться давати раду самим. We have to pick our fights.
