Політика і цінності

Саме про цінності обов’язково розмовляють при прийомі на роботу у західних корпораціях, давно усвідомивши, що морально-етичні якості і переконання людини, а навіть не досвід, якого можна набути, чи професіоналізм, якому можна навчити, є гарантією успішної роботи нового працівника.

Саме вони є визначальними, наскільки той зможе вписатися у колектив, наскільки легко контактуватиме з колегами і клієнтами. Вони є гарантією, що новий працівник не перекладатиме свої обов’язки на інших, не уникатиме відповідальності за прийняті ним рішення, ініціативи. Набирають не тих, які уміють прогинатися, підлаштовуватися під думку керівництва, а освічених, принципових, честолюбних, амбітних молодих людей, які хочуть добитися успіху у своїй професії.

Так заводиться уже на початковому низовому рівні двигун успішного здорового конкурентного середовища. В економіці, культурі, політиці.

Стійка градація цінностей притаманна різним культурам, і вони зазвичай незмінні. Її відпрацьовували віками представники еліт високими зразками культури, літератури, представники духовенства — своїм життєвим подвигом, проповідями, оберненими до людини. В кожного народу існує свій пантеон героїв, яких вшановують, історичні дати, які відзначають. Цінності є основою культурологічного знання, вони є визначальною характеристикою особистості, її соціалізації. Звісно, індивідуальний досвід, життєві обставини формують у кожному свою неповторну систему ціннісних орієнтацій, що визначає врешті-решт сенс життя.

А ми все переливаємо з пустого в порожнє про запит на «нові обличчя», «соціальні ліфти», не збагнувши, що без засвоєння азів, вироблення шкали ціннісних характеристик при відборі людей неможливе взагалі осягнення вищої математики управління державними чи глобальними процесами, неможлива інша якість людей, Бо стійкі переконання є запорукою проти засилля корупціонерів, кар’єристів, людей з кримінальними нахилами. Що особливо актуальне при входженні в політику.

Я сумніваюся, що мій голос якось вплине на ситуацію, і в українському соціумі раптом спалахне дискусія навколо цих фундаментальних питань, які надовго визначатимуть наше майбутнє. Нещодавні президентські вибори — тривожний симптом стрімкого вгрузання в популізм значних електоральних мас, об’єднаних не чіткою градацію цінностей, а колективним несвідомим, сукупністю вроджених реакцій на подразники, як от прагненням до задоволення та уникнення болю, а не розумовою діяльністю. Психологи констатують, що лише 10% відсотків людей мають навики осмисленого вибору і осмисленої діяльності, що відкриває великий простір для маніпуляцій свідомістю. У нас же ситуація ще загрозливіша, адже цілі покоління виростали під жорстким пресингом комуністичної пропаганди, яка стирала, спотворювала вікові народні цінності. Відбувалася неухильна криміналізація свідомості, розмивання морально-етичних засад.

І все ж я твердо переконана, що рано чи пізно нам доведеться про це поговорити. Ми зобов'язані всерйоз подумати над загальновизнаними чи широко визнаними у суспільстві нормами, які задають зразки і стандарти поведінки і впливають на вибір між її можливими альтернативами. Над поширенням серед членів суспільства уявлень щодо основних життєвих цілей і засобів їх досягнення. Одне слово — замислитися над фундаментальними цінностями, які є необхідною умовою підтримки нормативного порядку в суспільстві і основною передумовою його розвитку, поступу, прогресу. Без широкого обговорення, досягнення певних домовленостей навколо універсальних постулатів нашого державного будівництва і міжособистісного контактування українці просто не в змозі побудувати стійку політичну конструкцію, а також обрати демократичну, мобільну і тривку систему влади.

… Буде багато питань. А де шукати відповідей? У багатому і барвистому словнику моїх батьків не було слова «цінності». А про аксіологію — розділ філософії про духовні, моральні, естетичні цінності, їх зв'язок між собою вони, либонь, і не чули. Тим не менше, моральні і етичні постулати моїх батьків були чіткими і недвозначними: не брати чужого, не бажати людям лихого, не лихословити, не проклинати, не відмовляти подорожньому у допомозі, «гість — у домі господар», «хліб — всьому голова», «грудка рідної землі дорожча за все золото світу», «за морем тепліше, а вдома миліше», «чужа хата гірше ката». Іноді я думаю, що українські примовки, прислів’я, приказки — це своєрідна морально-етична конституція українського народу, яка охоплює і визначає практично усі сфери його побутування. Саме до них, до віковічної мудрості наших пращурів, я нині звертаюся, коли мова заходить про важливість ціннісного вибору. Вони якраз і є результатом напруженої інтелектуальної праці багатьох поколінь, в яких розмаїття світу оцінювалося з погляду добра і зла, істини і неправди, прекрасного і потворного, справедливого і несправедливого тощо.

Давайте відкинемо оті потворні граблі, на які щоразу наступаємо, — «бідний — бо дурний, дурний — бо бідний». І оберемо шлях мудрості. Він точно не підведе.

Джерело