Ахметівський лохотрон
Рінат Ахметов так добре гудів клаксонами у Донецьку у 2014 році, що уряд Революції гідності всі 5 років платив йому з бюджету держави більшу данину, ніж будь-якому Дракону. Якщо б Великий Чингізхан, раптом прокинувшись, захопив Україну, то він би наврядчи за 5 років викачав з неї більше, ніж Ахметов. Це переконливо доводить, що спритність рук вагоміша за силу біцепсів.
Завдяки дописам депутата Верховної Ради Вікторії Войціцької в УП нам відомо, що Роттердам+ обійшовся споживачам вже у понад 35 мільярдів гривень. Крім того, дотації уряду ахметівському ДТЕК становили у 2017−2018 роках ще 10 мільярдів гривень.
Але апетити Ахметова не задовольнилися Роттердамом+ та 80 відсотками у видобуванні вугілля. Він хотів без усякої НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. — Ред.) підвищувати ціни на електроенергію, коли йому заманеться. І він би досяг своєї мети, після чого за безцінь забрав би у Коломойського усі феросплавні заводи. Тому що собівартість феросплавів на 50% залежить від вартості електроенергії.
За всієї критичності до висловлювань Коломойського, особливо щодо Приватбанку, його позиція щодо введення ринку електроенергії співпадає з інтересами більшості виробників і суспільства в цілому… Тільки він так емоційно про це говорить, що читачам важко вловити суть його аргументів.
При капіталізмі є дві моделі встановлення ціни. Перша і головна — це ціна, яка встановлюється співвідношенням попиту та пропозиції. І для встановлення такої ціни створили ринки. Там покупець та продавець сперечаються щодо ціни. І ціна, що встановилася, є сигналом для інших продавців. Якщо вона є високою та привабливою для продавців, вони приходять на цей ринок, і тоді ціна зменшується завдяки збільшенню конкуренції серед продавців. Так в ідеалі має працювати ринкове ціноутворення, бо при ньому конкуренція продавців врівноважує попит покупців. Тому ціна якнайкраще відповідає інтересам суспільства.
Але існують такі види товарів або послуг, на які збільшення ціни не призведе до збільшення кількості продавців і ціна буде зростати нескінченно. Таке відбувається у тих галузях, де є обмежена кількість продавців. Якщо один продавець — це монополія, якщо два — диполія. Відмінності між ними немає, бо при диполії продавці між собою домовляються і підвищують ціни необмежено. Особливо монополізм притаманний таким галузям, як генерація електроенергії, бо недоцільно будувати такий капіталоємкий об'єкт як додаткова електростанція, якщо вже існуючі електростанції здатні задовольнити попит.
У таких ситуаціях цивілізований капіталізм переконався, що ринковий механізм встановлення ціни не відповідає інтересам суспільства. Тоді держави почали призначати спеціальний орган-регулятор, який встановлює ціну, виходячи з середньої рентабельності у галузі або промисловості, щоби продавець мав норму прибутку не меншу, ніж інші промисловці.
Для того, щоби вирішити, чи дозволяти ринку встановлювати ціну, чи призначати регулятора, існує Антимонопольний комітет. Є він і в Україні.
Антимонопольний Комітет України (АМКУ) у 2017 році (тобто вже після кризи та націоналізації Приватбанку у грудні 2016 року, коли Коломойський втратив вплив і можливість чинити опір) приймає рішення, що компанія ДТЕК, яка володіє 9 з 12 теплових електростанцій, що існують в Україні, не є монополістом. За правилами будь-хто, хто володіє 35% ринку, вважається монополістом. Як же вдалося Ахметову розвести, як кошенят, усе українське суспільство і дістати рішення АМКУ про те, що він продукує тільки 27% електроенергії і тому не вважається монополістом? Ахметову порахували відсоток не у тепловій генерації, де у нього 76%, а у всій генерації електроенергії в Україні разом з атомними елекростанціями, хоча ті не можуть бути конкурентами Ахметову. Енергоатом, що володіє 15 атомними енергоблоками, не може збільшити конкуренцію, якщо Ахметов підвищить ціну, бо електростанції Ахметова взагалі існують для вирівнювання пікових навантажень атомних електростанцій («Укргідроенерго» теж має частку у вирівнюванні пікових навантажень і теж не може вважатися конкурентом, тому монополією має бути визнаний увесь тріумвірат). З точки зору генерації електроенергії - це єдиний комплекс, що генерує понад 90% електричної енергії України. Якщо цей виробник збільшує ціну, то ніякий інший виробник на цей ринок не прийде і не зможе зменшити ціну. Тому і Ахметова, і Енергоатом (плюс «Укргідроенерго») слід розглядати разом, як одного монополіста.
Теоретично, якщо оптові покупці електроенергії зможуть дістати доступ до європейської енергосистеми, то вони зможуть купляти електроенергію за цінами європейських виробників електроенергії. І при такому доступі європейська ціна буде обмежувати нескінченне зростання ціни від української монополії Енергоатому та ДТЕК. Але собівартість європейської електроенергії більша за українську, бо собівартість кіловату на українських атомних станціях менша, ніж на будь-яких інших неатомних електростанціях. Німеччина, наприклад, відмовилася від дешевої атомної генерації, і тому там висока собівартість кіловату, а відповідно — і ціна для споживачів, навіть якщо регулятор, а не ринок встановлює цю ціну.
Якщо у нас встановиться ціна, як у Німеччині, то закриються сотні виробництв. І це не тільки феросплавні заводи. Але у нас немає потреби підвищувати ціну, бо собівартість набагато нижча, ніж у Німеччині, завдяки дешевій атомній генерації. А низька собівартість енергії є великою конкурентною перевагою, особливо в енергоємких виробництвах. Тому вся промисловість України, крім Ахметова, зацікавлена у низькій ціні електроенергії. І таких зацікавлених промисловців значно більше від 73% виробників!
Якщо коротко сформулювати, чого прагне Ахметов, то це така ж ціна на електроенергію, як у Німеччині. Тоді його «ДТЕК Енерго» стане суперприбутковим, а його конкуренти у металургійній галузі стануть повністю від нього залежними.
Відтак Ахметов вимагав, щоби ціна на його електроенергію встановлювалася ринком, а не регулятором, оскільки АМКУ виписав йому довідку, що він не є монополістом.
Слід було тільки дочекатися 1 липня 2019 року, коли в Україні мав запрацювати ринок електроенергії. Якихось пару місяців бракнуло Ахметову, щоби поставити у цікаву позу усю українську промисловість і, по суті, стати її співвласником. Цього не вдалося Януковичу за допомогою примусу, і тому він змушений був тікати, але майже вдалося Ахметову за допомогою лохотрону, в якому, на жаль, взяв участь АМКУ.
Так би воно й було. Але не буде. І поки АМКУ не визнає Ахметова монополістом у виробництві електроенергії разом з Енергоатомом, всі розмови про введення ринку електроенергії слід припинити. Не відкладати на два місяці або пів року. А до того дня, коли АМКУ України визнає Ахметова монополістом у генерації електроенергії в Україні, так само, як і Енергоатом. На підставі того факту, що електрогенерація ДТЕК не може розглядатися як конкурент Енергоатому, тому що вони є наразі єдиним цілим, що виробляє електроенергію та коригує пікові навантаження. От коли пікові навантаження замість ДТЕК Ахметова зможе коригувати якась інша компанія, тоді можна буде розглянути його теплові електростанції, як окрему від Енергоатому структуру. Наразі вони є монополістом з двома (а разом з «Укргідроенерго» трьома) головами, щось на кшталт сіамських близнюків. Потрібна складна хірургічна операція, щоби можна було визнати їх різними істотами. Їх слід розглядати як одного монополіста з 90% ринку генерації електроенергії в Україні.
За даними самого АМКУ, показник монополізації ринку електроенергії становить 3957, при тому, що вже показник 2500 вважається критично високим. В АМКУ все розуміють, але займають позицію: «З одного боку, неможливо не визнати, а, з другого боку, неможливо стверджувати».
Так, Коломойський має свій власний інтерес у недопущенні ганебної ситуації, коли монополіст виробництва електроенергії може диктувати свої ціни всім споживачам ринку, прикриваючись риторикою про ринковий механізмом ціноутворення. Але у даному випадку його інтерес повністю збігається з інтересом решти української промисловості, так само, як у 2014 році його інтерес повністю збігався з інтересом українського народу щодо недопущення російського спецназу до українского міста Дніпропетровська.
І коли інтереси Коломойського та України збігаються, не слід йому за це дорікати. Є багато інших питань, де можна і потрібно з ним не погоджуватися.
