«Надо идти к дронам…». Ну, то йдіть…

Мушу подати фрагмент мовою оригіналу, бо жоден український правопис (навіть той, що минулого тижня опубліковано на урядовому порталі) не здатен передати усю «милозручність» та «глибокодумність» цього спічу.

«Да, у нас много факапов, но технологичная технологичность говорит, что надо идти к дронам. Хотя это к делу не имеет никакого значения, но мне бы хотелось, чтобы вам всем хотелось жить… Я покажу фразу великого человека, которую он наверное и не говорил, но он великий, такой же, как старушка Великобритания… Спасибо, люди, а так же великобританцы!».

Українська політика, яка, видавалося, чула все, виявилася не готовою до таких зиґзагів. А більшість українців — не здатними (попри, знову ж таки, розмаїтий досвід спілкування з політиками, а головне, досвід наслідків діяльності своїх обранців), робити бодай більш-менш зважений вибір, аби не нашкодити, принаймні, собі.

Питання не у тому, що кожен президент чи прем’єр має достеменно розбиратися в ІТ-індустрії, аграрному секторі, ракетобудуванні тощо. Виходячи на люди і проголошуючи промови, кожен з високопосадовців бере до уваги висновки та рекомендації команди — експертів, фахівців, аби не виглядати профаном. Можу зрозуміти Зеленського, у якого зараз, мабуть, когнітивний дисонанс: бо ролі шоумена і президента кардинально відрізняються, і не тільки стилістикою. Оплески захоплених глядачів, коли ти на сцені розкидаєшся жартами, і оплески аудиторії, яка чекає від тебе аналізу, перспектив і прогнозів, — різні за своєю природою. Слава коміка і слава лідера — на різних полюсах.

Має рацію соціальний психолог Олег Покальчук, коли твердить, що «поведінка людей змінюється залежно від того, чого від них очікують інші».

Однак, як з’ясувалося, в оточенні Зеленського (Зе!Команді) на старті каденції не знайшлося сміливців, які б зуміли у вічі сказати своєму лідеру: цього робити не варто. А, що найімовірніше, — такого завдання перед ніким не стояло.

Як на мене, люди, що говорять від імені новообраного, навпаки зацікавлені у схожого штибу скандалах, «білому шумі», аби відволікти увагу суспільства від інших, дуже важливих для кількох осіб, і вельми не шляхетних, ба навіть шкідливих для країни, речей. Можемо тільки припускати, кому про що ходить. Ігореві Коломойському таки точно — про економічне знекровлення України, про Приват, Укрнафту та інші втрачені активи (або ж «компенсацію», яку, не криючись, озвучує публічно), про дефолт, божевільну ідею якого він озвучив газеті Financial Times; екс-регіоналам — про реванш за завдані попередньою владою образи і втрату впливу; проросійськи налаштованим політикам — про відновлення панівних позицій і повернення України в орбіту Кремля. Сюди ж можна долучити осіб, чиї політичні амбіції були перекреслені за часів Порошенка, і які вже зараз починають лаштуватися у похід за прем’єрське крісло.

А «білий шум» що не день то наростає, мов снігова лавина. Якщо Зеленський і мріє про «країну у смартфоні», то почасти ця його мрія вже збулася. Петиції з вимогою відставки і самого президента, і глави його адміністрації миттєво набирають необхідну для початку юридичних процедур кількість голосів. А у просторах інтернету охочі можуть знайти дуже непривабливі сторінки історій щойно призначених або ж кандидатів на посади.

Про люстрованого Андрія Богдана з явним конфліктом олігархічних інтересів говорити не доводиться. Атож, тепер виконувати всі закони будемо лише після того, як їхню законність підтвердить Конституційний суд… А ось народний депутат від «Батьківщини», кандидат на посаду глави СБУ Владислав Бухарєв — «темна конячка». Попри банальну пов’язаність зацікавлень (Бухарєв свого часу сприяв концертам «95 Кварталу»), цей персонаж отримав… медаль ФСБ «За боевое содружество». У мене від такої новини виникає відчуття дежавю: пригадую, як Збройними силами України за часів Януковича «кермував» міністр Павло Лєбєдєв з паспортом громадянина Російської Федерації.

Так виглядає, що ідея «референдуму про мир з Росією» виникла саме у цих, орієнтованих на ерефію, колах, з подачі «кремлівських кураторів». Правда, після зустрічі з громадськими активістами «узеленського» почали з’їжджати з теми, декларуючи намір вивчити настрої населення, «прислухатися» до думки народу. Насправді прихильники «країни у смартфоні» сподіваються на те, що результати цього карикатурного плебісциту можна підтасувати або ж вміло зманіпулювати ними. Відтак подати суспільству на тарілочці путінську ідею повернення Донбасу на правах автономії, ідею, вкрай небезпечну для суверенітету і цілісності країни, її зовнішньополітичних орієнтирів.

Боюся, щоб після такого «миру» нам раптом не вказали шлях: «Надо идти к дронам…». З тими ж, хто впиратиметься, розмова буде коротка: «А людей, которые нам мешают, — заявив Зеленський, — надо назвать „ЧТО“ — это же факинг отрасль!».

Чи не нагадує януковичівське: «Козлы, которые мешают нам жить»?..