«Надо идти к дронам…». Ну, то йдіть…

Не міг утриматися, і не процитувати «перлів» новообраного президента Зеленського з його виступу на iForum’2019.

Мушу подати фрагмент мовою оригіналу, бо жоден український правопис (навіть той, що минулого тижня опубліковано на урядовому порталі) не здатен передати усю «милозручність» та «глибокодумність» цього спічу.

«Да, у нас много факапов, но технологичная технологичность говорит, что надо идти к дронам. Хотя это к делу не имеет никакого значения, но мне бы хотелось, чтобы вам всем хотелось жить… Я покажу фразу великого человека, которую он наверное и не говорил, но он великий, такой же, как старушка Великобритания… Спасибо, люди, а так же великобританцы!».

Українська політика, яка, видавалося, чула все, виявилася не готовою до таких зиґзагів. А більшість українців — не здатними (попри, знову ж таки, розмаїтий досвід спілкування з політиками, а головне, досвід наслідків діяльності своїх обранців), робити бодай більш-менш зважений вибір, аби не нашкодити, принаймні, собі.

Питання не у тому, що кожен президент чи прем’єр має достеменно розбиратися в ІТ-індустрії, аграрному секторі, ракетобудуванні тощо. Виходячи на люди і проголошуючи промови, кожен з високопосадовців бере до уваги висновки та рекомендації команди — експертів, фахівців, аби не виглядати профаном. Можу зрозуміти Зеленського, у якого зараз, мабуть, когнітивний дисонанс: бо ролі шоумена і президента кардинально відрізняються, і не тільки стилістикою. Оплески захоплених глядачів, коли ти на сцені розкидаєшся жартами, і оплески аудиторії, яка чекає від тебе аналізу, перспектив і прогнозів, — різні за своєю природою. Слава коміка і слава лідера — на різних полюсах.

Має рацію соціальний психолог Олег Покальчук, коли твердить, що «поведінка людей змінюється залежно від того, чого від них очікують інші».

Однак, як з’ясувалося, в оточенні Зеленського (Зе!Команді) на старті каденції не знайшлося сміливців, які б зуміли у вічі сказати своєму лідеру: цього робити не варто. А, що найімовірніше, — такого завдання перед ніким не стояло.

Як на мене, люди, що говорять від імені новообраного, навпаки зацікавлені у схожого штибу скандалах, «білому шумі», аби відволікти увагу суспільства від інших, дуже важливих для кількох осіб, і вельми не шляхетних, ба навіть шкідливих для країни, речей. Можемо тільки припускати, кому про що ходить. Ігореві Коломойському таки точно — про економічне знекровлення України, про Приват, Укрнафту та інші втрачені активи (або ж «компенсацію», яку, не криючись, озвучує публічно), про дефолт, божевільну ідею якого він озвучив газеті Financial Times; екс-регіоналам — про реванш за завдані попередньою владою образи і втрату впливу; проросійськи налаштованим політикам — про відновлення панівних позицій і повернення України в орбіту Кремля. Сюди ж можна долучити осіб, чиї політичні амбіції були перекреслені за часів Порошенка, і які вже зараз починають лаштуватися у похід за прем’єрське крісло.

А «білий шум» що не день то наростає, мов снігова лавина. Якщо Зеленський і мріє про «країну у смартфоні», то почасти ця його мрія вже збулася. Петиції з вимогою відставки і самого президента, і глави його адміністрації миттєво набирають необхідну для початку юридичних процедур кількість голосів. А у просторах інтернету охочі можуть знайти дуже непривабливі сторінки історій щойно призначених або ж кандидатів на посади.

Про люстрованого Андрія Богдана з явним конфліктом олігархічних інтересів говорити не доводиться. Атож, тепер виконувати всі закони будемо лише після того, як їхню законність підтвердить Конституційний суд… А ось народний депутат від «Батьківщини», кандидат на посаду глави СБУ Владислав Бухарєв — «темна конячка». Попри банальну пов’язаність зацікавлень (Бухарєв свого часу сприяв концертам «95 Кварталу»), цей персонаж отримав… медаль ФСБ «За боевое содружество». У мене від такої новини виникає відчуття дежавю: пригадую, як Збройними силами України за часів Януковича «кермував» міністр Павло Лєбєдєв з паспортом громадянина Російської Федерації.

Так виглядає, що ідея «референдуму про мир з Росією» виникла саме у цих, орієнтованих на ерефію, колах, з подачі «кремлівських кураторів». Правда, після зустрічі з громадськими активістами «узеленського» почали з’їжджати з теми, декларуючи намір вивчити настрої населення, «прислухатися» до думки народу. Насправді прихильники «країни у смартфоні» сподіваються на те, що результати цього карикатурного плебісциту можна підтасувати або ж вміло зманіпулювати ними. Відтак подати суспільству на тарілочці путінську ідею повернення Донбасу на правах автономії, ідею, вкрай небезпечну для суверенітету і цілісності країни, її зовнішньополітичних орієнтирів.

Боюся, щоб після такого «миру» нам раптом не вказали шлях: «Надо идти к дронам…». З тими ж, хто впиратиметься, розмова буде коротка: «А людей, которые нам мешают, — заявив Зеленський, — надо назвать „ЧТО“ — это же факинг отрасль!».

Чи не нагадує януковичівське: «Козлы, которые мешают нам жить»?..