Хто з політиків «новий і прогресивний», а хто – ні, відтепер вирішуватимуть Володимир Олександрович особисто
Останньою краплею, що змусив написати мене цей пост, став виступ нашого прекрасного президента на форумі перед «айтішніками». І приводом став не сам виступ, а одна деталь, в якій, як в дзеркалі відобразилася суть переможної стратегії Зеленського, яка зводиться до простого посилу «всі кругом в гівні, а я весь тут такий без краватки і в білому».
Отже, в своєму, з претензіями на дотепність, виступі президент продемонстрував на великому екрані слайд, який би мав показати захопленій публіці, що головним гальмом прогресу в Україні є депутати, зокрема, і політики загалом. На слайді було зображено кілька депутатів з сумними, а радше — зосередженими обличчями. Зміст «жарту» полягав у тому, що з такими політиками українцям годі мріяти про розвиток і поступ. Ключовою фігурою, заради якої цей слайд включили в презентацію, був, безперечно, Олег Ляшко. Іншим, зображеним там депутатам, відводилася роль масовки, адже «всі вони однакові».
Але, якби «крієйтори з команди Зе» бодай скористалися гуглом, то вони б знали, що на цьому фото також є мій колега і товариш — найбільш «зелений» депутат цього парламенту Олександр Рябчин. І «зелений» не тому, що «с дєтства за Владіміра Лєксандровіча», а тому що давно і послідовно лобіює все, що пов’язане з «зеленою енергетикою», електрокарами і та іншими прогресивними речами, які сьогодні в тренді по всьому світі.
Отже, ще раз: молодий депутат, із західною освітою, який розробив і лобіював десятки законопроектів, що впроваджують в Україні передові екологічні технології — ретроград і гальмо прогресу. Це якщо вірити одному «діджиталізованому чуваку», який «увєрєнно шол к успєху», розважаючи в різні часи цих ненависних депутатів на закритих корпоративах.
І проблема навіть не в даному конкретному випадку. Хоча мене, наприклад, прикро здивував той факт, що ні рідна фракція «Батьківщина», ні міжфракційне об’єднання «Єврооптимісти», куди входить Рябчин, жодним словом не заступилися за свого колегу (про вибачення від «узеленського» навіть годі мріяти).
Проблема набагато ширша. В уявленні президента, а відтак і у його виборця, український політик — це обов’язково невеселий барига, що їздить виключно на дорогих автомобілях і молиться на портрет президента у власному кабінеті.
Саме цей образ старанно культивується і серіалом «Слуга народу» та іншими інформаційними продуктами, до яких дотичний Зеленський. Можливо це глибока психологічна травма. Адже саме перед такими депутатами і чиновниками мусив блазнювати майбутній президент на згаданих корпоративах, в той час, коли вони випивали і закусювали. А зараз він їм просто мститься?
І під роздачу потрапляють всі. І ті, хто дійсно уособлює в українській політиці стару систему (а таких, ніде правди діти, сьогодні залишилося багато). І ті, хто останні п’ять, чи навіть більше, років активно цю систему ламають. Але (о диво!) ці політики не є членами партії «Слуга народу» чи просто адептами Володимира Олександровича. А це не вписується струнку і зрозумілу виборцю чорно-зелену парадигму.
Я знаю десятки, якщо не сотні депутатів і чиновників, які без проблем і зайвого пафосу користуються громадським транспортом, демократичні в спілкуванні і невибагливі в побуті. В яких ніколи в кабінетах не висіло жодного портрету жодного президента. Вони самі пишуть у власні акаунти в соцмережах і власні законопроекти. Вони навіть уявлення не мають, де знаходиться лікарня Феофанія та всі інші номенклатурні «синекури». Можливо таких сьогодні в політиці і не так багато, але точно достатньо щоб потроху змінювати загальну політичну культуру. І роблять вони це без порад і допомоги пана Зеленського, який, схоже, хоче привласнити монопольну ліцензію на зміни і «нові обличчя» в політиці.
Таких прикладів безліч. Останній з них дуже близький мені особисто. От під час своєї інавгураційної промови Зеленський закликав поганих депутатів прийняти хороший Виборчий Кодекс (його подальші дії свідчили про зворотнє — але то таке).
Але чомусь президент і його оточення ніде не акцентують увагу на тому, що авторами цього Кодексу є такий ненависний йому Андрій Парубій а також депутати від НФ і БПП Леонід Ємець і Олександр Черненко. І як би вони свого часу не зареєстрували і не пролобіювали цей законопроект, то сьогодні взагалі б не було предмету для розмови. Але про це мовчок. Адже «бариги» з НФ і БПП за означенням не можуть бути авторами чогось доброго і корисного. От «зробимо» зараз їх всіх і тоді заживемо!
Тому подібна ситуація і викликає когнітивний дисонанс в головах у виборців. От, наприклад, є у нас в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, яка, як на мне, рве всі можливі номенклатурні шаблони. Ходить пішки, одягається просто, але тверда і непохитна у протистоянні з системою. Здавалося б, чим не герой серіалу «Слуга народу». Але чому тоді прихильники Зеленського в Маріїнці в день інавгурації кричали в слід Уляні — «ганьба».
Та тому що, хто з політиків «новий і прогресивний», а хто — ні, відтепер вирішуватимуть Володимир Олександрович особисто.
Отака от виходить «держава в смартфоні»…
