Диявол «Північного потоку-2» ховається в деталях
Компроміс, який був досягнутий між Німеччиною і Францією щодо будівництва газопроводу «Північний потік-2», став зрозумілим після засідання комітету постійних представників ЄС і Європейського парламенту
Зміни у європейській Газовій директиві щодо поширення правил, обов'язкових для газопроводів всередині ЄС, на газопроводи третіх країн, поширюється і на «Північний потік-2». Однак регулятором цих правил стане країна, по території якої проходить горезвісний маршрут доставки газу — тобто Німеччина. Берлін отримує право робити винятки з Газової директиви, однак тільки після перевірки і затвердження цих винятків Європейською комісією. Саме за Брюсселем, а не за Берліном залишається останнє слово.
У Німеччині досягнутий компроміс сприймають із полегшенням — і тому, що без його досягнення реалізація проекту «Північний потік-2» може зупинитися, і тому, що цей компроміс демонструє прихильність Берліна своїми зобов'язанням, і тому, що компроміс Німеччини і Франції покликаний довести, що мова йде виключно про бізнес, а не про політику.
Залишилося тільки дізнатися, як досягнутий під час сьогоднішнього засідання компроміс будуть сприймати у Москві. Тому що для Кремля «Північний потік-2» — ніякий не бізнес, а політика у чистому вигляді. Бізнес для Путіна — постачання нафти, а газ використовується виключно як політична зброя. І те, в чому давно переконалися українці, чомусь стало новиною для німців та інших наївних європейців.
Будівництвом «Північного потоку-2» Кремль намагається досягти трьох простих цілей — посилити енергетичну залежність країн Західної і Північної Європи від Москви, підірвати економічний потенціал країн Центральної Європи шляхом позбавлення їх прибутків від транзиту і розв'язати собі руки для повномасштабної війни на території України. «Північний потік-2» — це не про газ, це про війну. А необхідність у такій війні зростає на тлі неминучого зубожіння населення Росії. Виходить, що Берлін однією рукою — підтримуючи санкційну політику проти агресора — підштовхує Путіна до війни, а іншою — підтримуючи будівництво «Північного потоку-2» — створює умови для такої війни. Який феєрверк стратегічного мислення!
Але тепер ситуація може змінитися. Якщо Берлін вирішить розвивати «Північний потік-2» саме як бізнес-проект, чи викличе це розуміння у Москві? А якщо Берлін вирішить допомогти Кремлю і запровадити тільки ті виключення, які полегшать Путіну реалізацію його політичних планів, чи викличе це розуміння у Брюсселі?
І тут багато що залежатиме від зусиль тих, хто розуміє небезпеку будівництва «Північного потоку-2» і суть намірів Кремля, від зусиль американської, польської, української дипломатії, від нових санкцій — також і проти західних компаній, які беруть участь у реалізації проекту. Ні, боротьбу ще не закінчено. І якщо навіть змію не зупинити, її ще можна позбавити отруєного жала.
