Якщо самі не хочете воювати, не заважайте тим, хто готовий боронити державу!

Багато хто не розуміє, що сталося в Азовському морі, чому в країні за­проваджується воєнний стан

Часом від знайомих чую таку дурню, що волосся дибки стає. Та що казати про розгублених пересічних грома­дян, якщо деякі експерти свідомо чи не від великого розуму роблять настіль­ки безглузді, а часом відверто підлі заяви, що диву даєшся. Хвиля спекуляцій і популізму накриє Україну з головою. На поверхню випливає весь непо­тріб… Зрештою, і раніше ми знали, хто є хто в Україні. Якщо не знали, то здогадувались. Тепер не треба буде здогадуватися, самі себе викривають!

Противники воєнного стану звинувачують владу у тому, що українські кораблі спровокували росіян. Ця логіка дивним чином збігається з заявами Кремля. Військовий експерт Олег Жданов заявив, що відправляти українські кораблі в Керченську протоку було самогубством. Але два місяці тому укра­їнські воєнні кораблі спокійно пройшли тим самим маршрутом — з Одеси в Маріуполь — і ніякого «самогубства» не сталося! А залишати Маріуполь сам на сам з агресором — не самогубство? Є рішення створити в Маріуполі вій­ськово-морську базу для захисту міста від потенційної агресії. З цією метою туди і переправлялися військові кораблі. Чи хтось наївний думає, що Путін відмовився від сценарію нападу на Маріуполь? А з моря, яке контролює Росія, місто повністю безборонне. Якщо нічого не робити, не посилювати оборону Маріуполя з моря, то в разі агресії ті самі, хто сьогодні каже, що не треба було провокувати Путіна, скажуть, що українська влада палець об па­лець не вдарила, щоб захистити місто. Крім того, перекриваючи Керченську протоку, Росія блокує вивіз металопродукції з Маріуполя. Вона і так створює постійні перешкоди нашим кораблям: зупиняє, обшукує, залякує. А якщо не буде змоги вивозити з Маріуполя метал, Україна позбудеться валютної ви­ручки. Це вкрай негативно вплине на економіку країни, на бюджет і, як наслі­док, на курс гривні. Тоді опозиція звинуватить владу у бездіяльності.

Та сама логіка стосується і воєнного стану. Політичні опоненти президен­та в один голос кричать, що йому це вигідно, аби відтягнути вибори. Але якби Порошенко не ініціював введення воєнного стану, то ті самі люди зви­нувачували б владу у безхребетності. Ті, хто зараз виступає проти воєнного стану, використовують дивний аргумент, мовляв, це треба було робити ще у 2014 році. Які мудрі заднім розумом. По-перше, якщо треба було тоді, то яка логіка, що не треба тепер?! А, по-друге, невже забули, в якому стані була країна в 2014 році, а особливо, в якому стані була армія?! Точніше, її, по суті, не було.

Тепер давайте спробуємо зрозуміти, чому Путін саме зараз дав наказ ата­кувати наші кораблі і чому два місяці тому вони спокійно пройшли цим марш­рутом? Дуже важливий нюанс, на який мало хто звертає увагу, що стріляти по українських кораблях росіяни почали тоді, коли наші вже зрозуміли, що не зможуть пройти під мостом, розвернулися і поверталися в Одесу. Тобто вони нікому нічим не загрожували. Відтак стріляти по них та захоплювати не було ані підстав, ані сенсу. Єдиний сенс — спровокувати українських моряків на вогонь у відповідь. Якби при цьому хтось з росіян отримав поранення чи був вбитий, Росія б вмить звинуватила Україну в агресії, і це дало б їй підста­ви для вторгнення. Наприклад, у той самий Маріуполь. А Захід отримав би формальний привід самоусунутися, мовляв, Україна сама винна, сама спро­вокувала конфлікт. Саме такий сценарій був апробований у Грузії в 2008 році. Тоді російським військовим вдалося спровокувати грузинських на вогонь у відповідь. Чим все закінчилось, знаємо. Оскільки Путіну Грузія зійшла з рук, втім, як і анексія Криму, він вирішив не вигадувати велосипед і діяти переві­реним методом. Тобто втримати Україну військовим методом. Чому саме за­раз, також зрозуміло. Він знервований наданням Україні Томосу. Усі «мирні» засоби впливу на Константинополь не спрацювали: не вдалося залякати, не дав бажаного результату і шантаж. Навіть православних ієрархів не вдалося мобілізувати. Путін побачив, що Україна остаточно вислизає з його лап…

Опозиція в Україні дуже переживає за президентські вибори. Воно зрозу­міло, дехто себе вже бачить у кріслі глави держави, інші сплять і бачать себе на міністерських та інших державних посадах. Але Путін, на відміну від них, мабуть, не такий впевнений, що результати президентських виборів в Україні будуть для нього сприятливими. Інакше б не робив провокації в Азовському морі, а потерпів би півроку. Виходить, не все так однозначно з виборами…

Виглядає на те, що Кремль таки вирішив робити ставку на військовий шлях повернення України у російську сферу впливу. Крім того, у самій Росії ситуація останніми місяцями значно погіршилась. Для Путіна організувати «переможну війну» — старий, давно перевірений спосіб відволікти росіян від внутрішніх економічних негараздів, де холодильник починає перемагати те­левізор. Рейтинг Путіна впав до рекордно низької за час його президентства позначки — 45 відсотків. Тож електорат треба з одного боку підбадьорити, з іншого — як кістку кинути їм на розтерзання Україну. По суті, нам вкотре ого­лосили війну. І знову робити вигляд, що ми не зрозуміли «прозорого натяку», просто ганебно для держави. Ми самі повинні адекватно сприймати реалії, розуміти, наскільки готові до захисту країни в разі повномасштабної війни. Зрештою, не може так бути, що одні гинуть на фронті, а інші, як, наприклад, «бляхарі» — контрабандисти, палять шини на західному кордоні. Не може так бути, що одні воюють, а інші — танцюють. Оголошення воєнного стану — це сигнал і усім нашим громадянам, і нашим західним союзникам, що Україна в реальній небезпеці! Це своєрідний сигнал SOS!

Якими будуть подальші дії Путіна? Це значною мірою залежить від гостро­ти реакції Заходу. Наші партнери мають чітко і в один голос заявити, що це був акт агресії. Бо перша реакція Євросоюзу була млява, а Америка досі мовчить. Навіть поляки закликали обидві сторони до стримання, чим врів­новажили агресора і жертву. Мають бути посилені санкції, а Україні надана військова та фінансова допомога. Ми розуміємо, що за нас ніхто не буде во­ювати, але союзники мають нам надати комплексну допомогу.

Ми повинні бути свідомі, що Путін від нас не відчепиться. Поки живий і при владі, буде нищити нашу державу: і зсередини, і ззовні. Якщо хочемо зберегти Україну, її треба захищати. На жаль, в історії завжди так було: одні боролися за Україну зі зброєю в руках, а інші продавали її. Все, на жаль, по­вторюється. Якщо не готові брати в руки зброю, то хоч не заважайте тим, хто хоче боронити державу, хто свідомий, що жодного компромісу з таким підлим ворогом бути не може.