«Голуби миру» прагнуть схилити нас до миру на умовах агресора

На війні як на війні. Хоч в Україні не оголошено воєнний стан, але Росію офіційно визнано країною-агресором, а на сході країни щодня гинуть або зазнають поранень українські воїни. І на цьому тлі дедалі частіше чуємо і бачимо на бігбордах політичні заклики до миру та пропозиції погоджуватися на компроміс заради «миру, розвитку, злагоди». Інформаційний супровід цьому кремлівському сценарію надають так звані інформаційно-пропагандистські війська. В такий спосіб певні політичні сили намагаються схилити громадську думку в Україні до капітуляції, бо мир пропонують на умовах агресора. А це — неформальне визнання так званих республік та повернення цієї гнійної гангрени у здорове тіло України. По суті, це шлях до федералізації, аби ці «особливі території» блокували подальший шлях України в ЄС та НАТО. Тобто реалізація того, заради чого й була розпочата ця гібридна війна. Для Путіна успішна Україна — загроза існуванню його режиму. Без України як сателіта Росії остаточно руйнується міф про відновлення імперії. Рейтинг та режим Путіна тримаються лише на цій одвічній мрії.

Ця війна — світоглядна. Тому основна її зброя — психотропна. На жаль, Украї­на ще донедавна цього очевидного фак­ту недооцінювала. А тим часом ворожі інформаційно-диверсійні війська почу­ваються на нашій території цілком при­вільно і комфортно. Ба більше, явно ак­тивізувалися і пішли у наступ.

Резонансна постанова Верховної Ради щодо застосування санкцій до власників двох формально українських телеканалів «112» та NewsOne — спроба дати відсіч цьому наступу. Якщо ворог атакує, треба захищатися. Спікер парламенту Андрій Парубій вважає, що частина українсько­го інформаційного простору вже окупо­вана. Вищеназвані телеканали останнім часом почали демонстративно діяти в ін­тересах країни-агресора. Якщо раніше так-сяк намагалися завуальовувати про­російський контент, то тепер не маску­ються, не грають в удавану об’єктивність та неупередженість, а відкрито озвучу­ють кремлівські темники. Не помітити цього було неможливо. А вдавати, що ні­чого страшного не відбувається, безвід­повідально чи навіть злочинно. Крім того, протягом останніх кількох місяців відбу­лися явні маніпуляції з формальними власниками цих телеканалів. 27 серпня 100 відсотків власності NewsOne начеб­то перейшло до колишнього заступника глави Адміністрації президента Віктора Януковича Андрія Портнова. А кілька днів тому з’явилася інформація, що телека­нал перейшов у власність нардепа від «Опозиційного блоку», добре відомого львів’янам Тараса Козака, близького со­ратника Віктора Медведчука. З Медвед­чуком пов’язують і «112» телеканал. За інформацією медіа-експертів, кум Путіна придбав цей телеканал наприкінці серп­ня. Саме відтоді редакційна політика різ­ко змінилася.

Тому, власне, і з’явилася петиція до Верховної Ради, яка за кілька днів набра­ла необхідні для розгляду цього питання у стінах парламенту 25 тисяч голосів. На основі цієї петиції була підготовлена по­станова про звернення до РНБО щодо застосування персональних економіч­них обмежувальних санкцій у зв’язку з ді­яльністю окремих товариств з обмеже­ною відповідальністю, які є власниками телевізійних емблем «112» та NewsОne. За неї, нагадаю, проголосувало 229 нар­депів.

Це було суто політичне рішення пар­ламенту, оскільки сама постанова жод­них юридичних наслідків для телеканалів не матиме. Санкції має застосовувати РНБО. Чи дійде до цього? Це ще питан­ня. Наразі спікер парламенту Андрій Па­рубій не підписав цієї постанови, оскіль­ки одразу після її ухвалення «Опоблок» зареєстрував постанову, яка може ска­сувати звернення ВР до РНБО щодо санкцій. Поки вона не буде розгляну­та, спікер не може підписати документ та скерувати його у РНБО. Невідомо та­кож, як РНБО відреагує на документ. На­разі секретар РНБО Олександр Турчи­нов відбувся загальними фразами. Але ми пам’ятаємо, як той самий Турчинов у 2014 році (тоді був спікером парламен­ту) відмовився підписати рішення Вер­ховної Ради про скасування закону Ківа­лова-Колесніченка. І цей ганебний закон діяв ще понад чотири роки, поки з тяж­кою бідою Конституційний Суд не скасу­вав його з формальних причин, а Вер­ховна Рада ухвалила у першому читанні Закон «Про забезпечення функціонуван­ня української мови як державної».

На жаль, час грає на руку агресору. Українська влада, та й українське сус­пільство, явно запізнилися з застосуван­ням дієвих засобів боротьби з інформа­ційними диверсантами. Занадто далеко ці пропагандистські війська просунулися у глиб країни. Та найгірше, що зуміли за­вербувати чималу армію колабораціоніс­тів. До неї належать не лише журналісти чи технічні працівники телеканалів «112», NewsОne та багатьох інших так званих ЗМІ, які за гроші Кремля ретранслю­ють темники та штампи російської про­паганди. До лав колабораціоністів нале­жать і українські політики та чиновники, які дають інтерв’ю цим медіа, ходять на їхні ефіри і навіть замовляють платні пі­ар-сюжети, чим фінансово підтримують ворога. А ще — усі ті «наївні та довірли­ві» глядачі, які дивляться ці телеканали. Причому дивляться вже після того, коли стало відомо, хто за цими телеканалами стоїть. Дивують мене і так звані адвока­ти диявола, серед яких, зокрема, голо­ва Національної спілки журналістів Укра­їни Сергій Томіленко, які чіпляються за ширму свободи слова і намагаються нею прикрити антидержавну діяльність воро­жих ЗМІ.

Важко уявити притомну країну, яка воює і водночас на її території працю­ють відверто ворожі телеканали. Ми ні­коли не переможемо ворога, якщо до­зволяємо йому на нашій території вести війну за уми наших громадян. Достат­ньо подивитися, що вони зробили зі сво­їми громадянами, як зазомбували ро­сіян! Якщо в українців будуть постійно підживлювати почуття незадоволення владою, накачувати негативом, то це не­минуче «конвертуватиметься» у незадо­волення державою. Незабаром в Україні доленосні вибори, спочатку президент­ські, потім — парламентські. Для Росії це шанс виграти війну «малою кров’ю», тоб­то руками самих українців змінити владу і посадити в крісло президента більш по­ступливу особу. Для цього Путіну треба виграти головний бій — за уми українців. Тоді і війна буде виграна.