«Дала 200 гривень сімейній — і всі щеплення є»

Українські батьки бояться вакцинувати дітей, але при цьому звичайну застуду лікують антибіотиками, в інструкції до яких є застереження про можливі летальні наслідки

Нещодавно неабиякого галасу наробив лист Міністерства охорони здоров’я до голів обласних адміністрацій про те, що невакцинованих дітей не повинні приймати до садочків та шкіл. Насправді це не є якимось нововведенням МОЗу, а лише нагадуванням про норму Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», який діє ще з 2000 року. І там сказано, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.

І поки одні батьки обурюються, що це порушує право невакцинованих дітей на освіту, інші рахують, скільки кошту­ватиме довідка…

— А я ще перед садочком дала «сімей­ній» двісті гривень, і вона мені записала все, що треба. Так що по документах всі прививки є, — хвалилась на майданчику одна мама іншій.

Звичайно, оформити «бумажку» в Україні ніколи не було проблемою. Пи­тання хіба в ціні. Але тут мова навіть не про корупцію, а про безпеку власних ді­тей. Мусимо поважати вибір батьків, які свідомо не вакцинують своїх дітей. Тим часом на Київщині медики борються за життя одинадцятирічного хлопчика, який захворів на правець. Прогнози ме­диків невтішні. Батьки не вакцинували дітей з релігійних переконань. Хлопець порався по господарству і наступив на іржавий цвях…

Наприкінці серпня від правця рятува­ли і восьмирічного хлопчика у львівсько­му ОХМАТДИТі. Хворобу, про яку вже на­чебто забули, за останні кілька років все частіше діагностують в українських ді­тей. Врятувати життя інфікованої на пра­вець дитини може лише вчасно введена сироватка та імуноглобулін, а вони дале­ко не завжди є. Та навіть якщо сироватка є, уявіть ситуацію: з симптомами, схо­жими на правець, до лікарні потрапила дитина, а у її медичній карті зазначено, що вона вакцинована! Протиправцеву сироватку просто не вводитимуть, а шу­катимуть інший діагноз.

Моїй дитині минуло два роки, і вона теж не має усіх щеплень згідно з кален­дарем. БЦЖ їй зробили лише у два з по­ловиною місяці, оскільки у пологовому не було вакцини. Далі до півтора року ми не вакцинувались через медичні проти­показання. І поки у нас був медвідвід, мені дуже імпонували всілякі матеріали про те, що щеплення — це зло.

Епідемія кору? А що страшного у цій дитячій хворобі? Я в дитинстві хворіла, і нічого. А цього року захворіла моя по­друга — і мало не померла. Чоловік зна­йомої в липні теж захворів на кір — по­трапив до лікарні з набряком легень. У МОЗ кажуть, від початку цього року на кір захворіли 30 тисяч осіб, 13 померли. Але що нам та статистика? От коли це стосується близьких, знайомих, почина­єш усе сприймати по-іншому.

Я по-іншому почала дивитись на ще­плення, коли моя дитина у півтора року захворіла на кашлюк. Порівняно з ко­ром це не така вже й страшна хвороба. Ускладнення дає відносно рідко. Просто треба пережити сто днів кашлю. От тіль­ки кашель під час кашлюку — це зовсім не той, що при бронхіті. Це виснажливі напади спастичного кашлю, аж до блю­воти. А оскільки дитина маленька, вона не розуміє, що відбувається, панікує, а від цього напади ще сильніші. Щоразу боїшся, що напад закінчиться не блю­вотою, а ларингоспазмом і зупинкою дихання. Але ж цього жаху можна було уникнути, якби дитина була вакцинова­на! Тому щойно їй стало ліпше, ми поїха­ли до імунолога, склали індивідуальний графік і почали робити щеплення.

Звичайно, переживали, як дитина перенесе вакцину, адже це все ж не свята вода. Дивно боятись вакцини і не боятись хвороб у країні, де епідемія туберкульозу, гепатиту. Так, побічні ре­акції на щеплення можуть бути, як і на будь-який інший препарат. Скажімо, один з найпопулярніших антибіотиків, який багато лікарів чомусь признача­ють дітям навіть у випадку звичайної застуди, — цефіксим. Принаймні моїй дитині його призначали двічі у різних препаратах. В інструкції зазначено: «При лікуванні цефалоспоринами опи­сані випадки медикаментозної гемолі­тичної анемії, включаючи тяжкі випадки з летальним наслідком». Але ж хіба ба­гато батьків читають інструкції до пре­паратів, якими напихають дітей навіть без жодних аналізів, а часом і без при­значення лікаря?

З іншого боку, увесь той безлад, який коїться останніми роками довкола за­купівлі вакцин, лише відлякує українців від вакцинації. Стараннями чиновників у батьків виникає стійке переконання, що все, закуплене за державні гроші, — вироблено у якогось кума у підвалі. Про якість індійських і корейських вакцин не можу нічого стверджувати. Хіба те, що Serum Institute of India — найбільший ви­робник вакцин у світі. І ці вакцини до нас потрапили через ЮНІСЕФ. Натомість щодо вакцини КПК — то у поліклініках цього року безкоштовно вакцинують бельгійським «пріориксом», одна доза якого в аптеці коштує приблизно 400 грн. Тому не все те, що в державній по­ліклініці, — Індія.

Утім, за здоров’я дитини відповіда­ють насамперед батьки, а не уряд. Тож якщо хтось твердо вирішив не вакцину­вати свою дитину — це його право. Але в такому разі, шановні батьки, беріть відповідальність за свої рішення. Пи­шіть офіційні відмови від вакцинації, а не купуйте довідки. А вимога про те, що в садочок повинні ходити лише вакцино­вані діти або ті, кому щеплення не до­зволене через медичні показання, як на мене, цілком логічна. Бо одна річ, якщо у групі невакцинована одна-дві дитини, а зовсім інша — якщо кожен другий. Як наслідок маємо спалахи хвороб, про які західні країни уже забули.