«Дала 200 гривень сімейній — і всі щеплення є»

Нещодавно неабиякого галасу наробив лист Міністерства охорони здоров’я до голів обласних адміністрацій про те, що невакцинованих дітей не повинні приймати до садочків та шкіл. Насправді це не є якимось нововведенням МОЗу, а лише нагадуванням про норму Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», який діє ще з 2000 року. І там сказано, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.

І поки одні батьки обурюються, що це порушує право невакцинованих дітей на освіту, інші рахують, скільки кошту­ватиме довідка…

— А я ще перед садочком дала «сімей­ній» двісті гривень, і вона мені записала все, що треба. Так що по документах всі прививки є, — хвалилась на майданчику одна мама іншій.

Звичайно, оформити «бумажку» в Україні ніколи не було проблемою. Пи­тання хіба в ціні. Але тут мова навіть не про корупцію, а про безпеку власних ді­тей. Мусимо поважати вибір батьків, які свідомо не вакцинують своїх дітей. Тим часом на Київщині медики борються за життя одинадцятирічного хлопчика, який захворів на правець. Прогнози ме­диків невтішні. Батьки не вакцинували дітей з релігійних переконань. Хлопець порався по господарству і наступив на іржавий цвях…

Наприкінці серпня від правця рятува­ли і восьмирічного хлопчика у львівсько­му ОХМАТДИТі. Хворобу, про яку вже на­чебто забули, за останні кілька років все частіше діагностують в українських ді­тей. Врятувати життя інфікованої на пра­вець дитини може лише вчасно введена сироватка та імуноглобулін, а вони дале­ко не завжди є. Та навіть якщо сироватка є, уявіть ситуацію: з симптомами, схо­жими на правець, до лікарні потрапила дитина, а у її медичній карті зазначено, що вона вакцинована! Протиправцеву сироватку просто не вводитимуть, а шу­катимуть інший діагноз.

Моїй дитині минуло два роки, і вона теж не має усіх щеплень згідно з кален­дарем. БЦЖ їй зробили лише у два з по­ловиною місяці, оскільки у пологовому не було вакцини. Далі до півтора року ми не вакцинувались через медичні проти­показання. І поки у нас був медвідвід, мені дуже імпонували всілякі матеріали про те, що щеплення — це зло.

Епідемія кору? А що страшного у цій дитячій хворобі? Я в дитинстві хворіла, і нічого. А цього року захворіла моя по­друга — і мало не померла. Чоловік зна­йомої в липні теж захворів на кір — по­трапив до лікарні з набряком легень. У МОЗ кажуть, від початку цього року на кір захворіли 30 тисяч осіб, 13 померли. Але що нам та статистика? От коли це стосується близьких, знайомих, почина­єш усе сприймати по-іншому.

Я по-іншому почала дивитись на ще­плення, коли моя дитина у півтора року захворіла на кашлюк. Порівняно з ко­ром це не така вже й страшна хвороба. Ускладнення дає відносно рідко. Просто треба пережити сто днів кашлю. От тіль­ки кашель під час кашлюку — це зовсім не той, що при бронхіті. Це виснажливі напади спастичного кашлю, аж до блю­воти. А оскільки дитина маленька, вона не розуміє, що відбувається, панікує, а від цього напади ще сильніші. Щоразу боїшся, що напад закінчиться не блю­вотою, а ларингоспазмом і зупинкою дихання. Але ж цього жаху можна було уникнути, якби дитина була вакцинова­на! Тому щойно їй стало ліпше, ми поїха­ли до імунолога, склали індивідуальний графік і почали робити щеплення.

Звичайно, переживали, як дитина перенесе вакцину, адже це все ж не свята вода. Дивно боятись вакцини і не боятись хвороб у країні, де епідемія туберкульозу, гепатиту. Так, побічні ре­акції на щеплення можуть бути, як і на будь-який інший препарат. Скажімо, один з найпопулярніших антибіотиків, який багато лікарів чомусь признача­ють дітям навіть у випадку звичайної застуди, — цефіксим. Принаймні моїй дитині його призначали двічі у різних препаратах. В інструкції зазначено: «При лікуванні цефалоспоринами опи­сані випадки медикаментозної гемолі­тичної анемії, включаючи тяжкі випадки з летальним наслідком». Але ж хіба ба­гато батьків читають інструкції до пре­паратів, якими напихають дітей навіть без жодних аналізів, а часом і без при­значення лікаря?

З іншого боку, увесь той безлад, який коїться останніми роками довкола за­купівлі вакцин, лише відлякує українців від вакцинації. Стараннями чиновників у батьків виникає стійке переконання, що все, закуплене за державні гроші, — вироблено у якогось кума у підвалі. Про якість індійських і корейських вакцин не можу нічого стверджувати. Хіба те, що Serum Institute of India — найбільший ви­робник вакцин у світі. І ці вакцини до нас потрапили через ЮНІСЕФ. Натомість щодо вакцини КПК — то у поліклініках цього року безкоштовно вакцинують бельгійським «пріориксом», одна доза якого в аптеці коштує приблизно 400 грн. Тому не все те, що в державній по­ліклініці, — Індія.

Утім, за здоров’я дитини відповіда­ють насамперед батьки, а не уряд. Тож якщо хтось твердо вирішив не вакцину­вати свою дитину — це його право. Але в такому разі, шановні батьки, беріть відповідальність за свої рішення. Пи­шіть офіційні відмови від вакцинації, а не купуйте довідки. А вимога про те, що в садочок повинні ходити лише вакцино­вані діти або ті, кому щеплення не до­зволене через медичні показання, як на мене, цілком логічна. Бо одна річ, якщо у групі невакцинована одна-дві дитини, а зовсім інша — якщо кожен другий. Як наслідок маємо спалахи хвороб, про які західні країни уже забули.