Тринадцята заповідь

«Високоповажному керівництву Небесної Канцелярії

Петиція

Не маємо сумніву, що Вам, Ваші св-тва, зверху видно не тільки загалом, а й у подробицях, як воно є у нас на землі. Та все ж хочемо окреслити диспозицію так, як вона нам бачиться знизу. Для повноти картини.

Якщо коротко, то крадуть. Якщо ще точніше, то крадуть безбожно. На всіх рівнях. Що можуть і де можуть, віддаючи перевагу грошам. Як правило, бюджетним. Просто з тієї причини, що їх там більше і доступ до них легший. І на то, Ваші св-тва, наразі нема ради. Не помагає ні НАБУ, ні СБУ. Маємо деяку надію на Антикорупційний суд, але то також проблематично. Прокуратура бореться і спить заледве по дві години на добу. Поліціянти мруть, як мухи. Від виснаження роботою.

А вони крадуть.

Але.

Вони і крадуть, і разом з тим десь трішки побоюються кари небесної, у зв’язку з чим процес затягується в часі, можливо, і на віки вічні. Нас така невизначеність пригнічує.

Тому ми, прості українські посполиті, просимо тимчасово на п’ять років припинити в Україні дію тринадцятої Божої заповіді, відомої в народі, як популярний слоган: не кради! Оголосивши одночасно амністію фігурантам, які за нею можуть бути притягнуті до відповідальності.

Цей креативний і несподіваний хід розв’яже крадіям руки. Вони будуть красти вільно і безборонно, без ніякого страху, доки накрадене не полізе їм з рота, з ніздрів, з вух, не кажучи вже про задній прохід. Після цього дію тринадцятої заповіді треба буде знову пролонгувати. І тоді повсюдно запанує чесність, бо злодії нарешті наситяться, а чесні і відносно чесні боятимуться впасти у гріх.

Прийміть запевнення у глибокій… і т. ін. і т. ін."

Оце написав і чомусь згадалася одна з безсмертних історій бравого солдата Швейка. У своєму сповненому повчальних пригод житті він одного разу потрапив служити в полк, яким командував полковник з низеньким чолом і довгими вусами. Цей полководець любив, щоб його вояки з раннього ранку до пізньої ночі марширували на плацу. А коли одноманітність процедури втомлювала його, то він ляпасами чистив солдатам писки.

Врешті-решт, вояки збунтувалися і накатали, точнісінько, як оце ми, петицію до вищої інстанції. Незабаром з дивізії приїхала комісія — полковник з іще довшими вусами. Обидва полковники зачинилися у квартирі, і цілий тиждень їх ніхто не бачив. Після цього полковника з іще довшими вусами мертвецьки п’яного, непросохлого, відтранспортували на місце постійної служби. А наш полковник, посвіжілий і бадьорий, зранку знову сидів на плацу у зручному кріслі. Вояки марширували навколо нього і хором кричали: «Ми думали, що та комсія нам щось поможе! Гімно вона нам помогла!»

Чи не буде з нашою петицією, як з Швейковою комісією?

Не знаю, не знаю…

Але хіба у нас є варіанти? Чи сяк чи так, це наш єдиний шанс.

Тому замість підписів ставте уподобайки. Потрібно усього лиш десять тисяч.

Не будьте байдужі!

Доставку петиції до Небесної Канцелярії беру на себе.

Амінь!