Казки і ми

У житті кожної людини є три чудові пори співпричетності з казковим світом, коли ми читаємо казки, а вони живуть з нами, також «читають» нас по-своєму і ліплять наші душі за образами своїх героїв.

Перша така пора — дитинство, коли, читаючи казки, не тільки ми сприймаємо світ, як реальну чудову захоплюючу казку, а й світ сприймає нас і ставиться до нас, дітей, як у казці, мудро, лагідно і поблажливо-казково.

Друга, — коли у нас самих народжуються діти, і ми, уже м’яті й биті життям, читаючи їм казкові історії, згадуємо пам’ятне з власного дитинства, хоч вже дещо й забуте переконання, що життя — це не тільки щоденні приземлені втомливі й набридливі клопоти, а й щось високе, святкове, захоплююче, радісно-непередбачуване, до чого варто прагнути і за що варто боротися.

І, нарешті, третя пора, коли Бог благословляє нас онуками, а вони — ще раз повертають своїх дідусів і бабусь до забутих казок, щоб вони зрозуміли і заспокоїлися, бо багато чого з того, про що мріялося, збулося, як у казці, а за тим, що не збулося, й шкодувати не варто.

Поділіться згадкою про свою незабутню казку, хоча б для того, щоб побачити, як багато у вас спільного з іншими людьми, які здаються такими далекими і чужими.