На півдорозі. Між гаманцем і совістю...

Чимало наших побутових проблем пов’язано з транспортом. З поганими дорогами, несправними, незручними автобусами, непристосованими зупинками, а також - з хамуватими водіями. Через те, що контролюючі  інстанції працюють як мокре горить, відстояти свої права, змусити перевізників поважати пасажирів - справа найперше їх самих. Це доводить історія, яка сталася на маршруті Львів - Моршин.

Контингент у салоні був різний. Студенти, які поспішали на вихідні додому, курортники з іншого кінця країни, які тішили себе сподіваннями, що моршинська ропа незабаром вижене з їхнього тіла болячки. Були й дрібні підприємці, які квапилися провідати батьків у рідному прикарпатському селі.

Десь хвилин за 20 до закінчення рейсу, коли автобус зупинився на проміжній станції у Стрию (там вийшла більшість пасажирів), водій повернувся до кількох людей, що залишилися у салоні, і сказав: “Далі не поїду. Пересідайте на автобус №9, і він вас довезе до Моршина. Заради трьох людей палити бензин до Моршина не буду”.

Пасажири були ошелешені.

-  Я придбав квиток до Моршина, і ви зобов’язані мене туди доставити, - обурювався чоловік середнього віку.

- Я у ваших краях вперше, - спантеличено “східняцьким” акцентом говорила середнього віку жінка. - Пересадки робити не буду. Ще заблуджуся...

- Мій шеф наказав висадити вас у Стрию. Я свого начальства повинен слухати, - не відступав водій.   

- Ви насамперед повинні дотримуватися закону і правил, - не відступав один із пасажирів. - Якщо порушите їх, будете пояснювати свої дії в іншому місці.

Щоб змусити водія згадати про свої обов’язки і про відповідальність за їх порушення, чоловік знімав цей діалог на телефон.

Водій розгубився. За законом мав би довезти пасажирів до пункту призначення, який вказано в його супровідних документах. Але інший “закон” — слово начальства. Не послухаєш — можеш позбутися роботи. Дзвонив йому, розповів про бунт пасажирів, а він нічого не хоче слухати: висаджуй, і все!

Пасажири ж стояли на своєму.

- Уявіть, що ви прийшли до мене у магазин, - пояснював чоловік, який  закликав водія не порушувати його пасажирських прав. - Заплатили за товар, а я вам видав лише його частину. Як зреагували б тоді?

Свою порцію претензій висипали на голову водія і “східнячка”, і ще один чоловік, який став заручником невідомого начальника-скупердяя.      

Перед таким дружнім натиском шофер відступив. Крикнув у слухавку своєму “шефу”, що “їсти нерви з людьми” не буде, і натиснув на педаль.

Свої права у цьому поєдинку пасажири відстояли. Та й водій прислухався до голосу розуму, а не до крику зверхнього боса.        

Громада, хай невеличка, — велика виховна сила. Сам був свідком того, як пасажири змусили взяти у салон безбілетну вагітну жінку, яка під вечір опинилася в чужому місті. Як вони врятували від серцевого нападу літню людину, яку водій пропонував залишити на чужі руки у проміжному селі, - “бо графік зриває”.  Як не дали вигнати з автобуса учасника АТО, в якого не було готівки,  гроші мав тільки на банківській картці (самі заплатили за нього).