На півдорозі. Між гаманцем і совістю...
Ті, хто взявся піклуватися про інших людей, першою чергою, не повинні забувати про людяність.
Чимало наших побутових проблем пов’язано з транспортом. З поганими дорогами, несправними, незручними автобусами, непристосованими зупинками, а також - з хамуватими водіями. Через те, що контролюючі інстанції працюють як мокре горить, відстояти свої права, змусити перевізників поважати пасажирів - справа найперше їх самих. Це доводить історія, яка сталася на маршруті Львів - Моршин.
Контингент у салоні був різний. Студенти, які поспішали на вихідні додому, курортники з іншого кінця країни, які тішили себе сподіваннями, що моршинська ропа незабаром вижене з їхнього тіла болячки. Були й дрібні підприємці, які квапилися провідати батьків у рідному прикарпатському селі.
Десь хвилин за 20 до закінчення рейсу, коли автобус зупинився на проміжній станції у Стрию (там вийшла більшість пасажирів), водій повернувся до кількох людей, що залишилися у салоні, і сказав: “Далі не поїду. Пересідайте на автобус №9, і він вас довезе до Моршина. Заради трьох людей палити бензин до Моршина не буду”.
Пасажири були ошелешені.
- Я придбав квиток до Моршина, і ви зобов’язані мене туди доставити, - обурювався чоловік середнього віку.
- Я у ваших краях вперше, - спантеличено “східняцьким” акцентом говорила середнього віку жінка. - Пересадки робити не буду. Ще заблуджуся...
- Мій шеф наказав висадити вас у Стрию. Я свого начальства повинен слухати, - не відступав водій.
- Ви насамперед повинні дотримуватися закону і правил, - не відступав один із пасажирів. - Якщо порушите їх, будете пояснювати свої дії в іншому місці.
Щоб змусити водія згадати про свої обов’язки і про відповідальність за їх порушення, чоловік знімав цей діалог на телефон.
Водій розгубився. За законом мав би довезти пасажирів до пункту призначення, який вказано в його супровідних документах. Але інший “закон” — слово начальства. Не послухаєш — можеш позбутися роботи. Дзвонив йому, розповів про бунт пасажирів, а він нічого не хоче слухати: висаджуй, і все!
Пасажири ж стояли на своєму.
- Уявіть, що ви прийшли до мене у магазин, - пояснював чоловік, який закликав водія не порушувати його пасажирських прав. - Заплатили за товар, а я вам видав лише його частину. Як зреагували б тоді?
Свою порцію претензій висипали на голову водія і “східнячка”, і ще один чоловік, який став заручником невідомого начальника-скупердяя.
Перед таким дружнім натиском шофер відступив. Крикнув у слухавку своєму “шефу”, що “їсти нерви з людьми” не буде, і натиснув на педаль.
Свої права у цьому поєдинку пасажири відстояли. Та й водій прислухався до голосу розуму, а не до крику зверхнього боса.
Громада, хай невеличка, — велика виховна сила. Сам був свідком того, як пасажири змусили взяти у салон безбілетну вагітну жінку, яка під вечір опинилася в чужому місті. Як вони врятували від серцевого нападу літню людину, яку водій пропонував залишити на чужі руки у проміжному селі, - “бо графік зриває”. Як не дали вигнати з автобуса учасника АТО, в якого не було готівки, гроші мав тільки на банківській картці (самі заплатили за нього).
