Чому Саакашвілі і його активісти хочуть крові?..

Я телевізора давно не вмикаю.


Щоб бути у курсі справ — достатньо рідної газети і Інтернету. Читаю новини і аналітику. Картинки і відео зазвичай   пропускаю повз увагу. Це я до того, що відео штурму Жовтневого палацу, яке намагались здійснити так звані прихильники Саакашвілі, не бачила. Новину прочитала, вилаялася, та й забула. Відверто кажучи, читати про чергові витівки Саакашвілі сил не вистачає. Та й писати про нього вже не хочеться. Спочатку було боляче, бо він — чергове моє розчарування, потім стало гидко, тепер хочеться усього цього жаху не помічати, може, сам якось розсмокчеться... Але випадково (цей Інтернет такий підступний!), переглядаючи ввечері останні новини, таки надибала відео цього штурму. І надоумив мене дідько його подивитися! Страхіття!

З одного боку — це пародія на Майдан, видно, що частина людей,  які мають багато вільного часу, чотири роки тому недомайданили. З іншого проглядається велика небезпека...

З того, що побачила, напрошується єдиний висновок  — провокатори хотіли крові. Розуміючи, що так званий протест під дахом Саакашвілі захлинається, особливо після компрометуючих “плівок Курченка”, ідейні натхненники “Міхомайдану” спробували піти на радикальний крок —  для збурення громадськості їм потрібні сакральні жертви цієї псевдореволюції. Бо кров народу делегітимізує владу. Оскільки намагаються копіювати Революцію гідності, навіть гасла використовують з тих часів, то, мабуть, вирішили повторити сценарій 30 листопада 2013 року, коли “Беркут” безжалісно розігнав студентів з Євромайдану. Тоді, нагадаю, ця силова акція обурила і збурила українців, стала каталізатором масових протестів.

Відео штурму Жовтневого палацу свідчить, що активісти, принаймні певна їх частина (деякі у балаклавах), свідомо провокували правоохоронців на силові дії. Знаючи, що “Беркуту” вже немає, називали нацгвардійців “Беркутом” і вигукували майданівське “міліція з народом”.  Чи це не блюзнірство?

Мало того, що телебачення, зокрема і російське, має чудову картинку чергового витка дестабілізації в Україні, розрахунок був на те, що проллється кров. Ця кров мала стати  залізним аргументом для протестувальників, які б вже не у переносному, а в прямому значенні кричали про “кривавий режим”, який зі зброєю в руках пішов проти власного народу. Чим не громадянська війна — улюблений штамп російської пропаганди?

На щастя, обійшлося “малою кров’ю”. Було видно, що силовики брали “удар на себе”, робили усе можливе, аби не постраждали люди, бо, мабуть, розуміли наслідки. Але, швидше за все,   провокатори і дестабілізатори на цьому не зупиняться, будуть і надалі намагатися зіткнути лобами “народ” і силовиків. Їхнє завдання — загострювати ситуацію, щоб були сутички, щоб  Україну штормило, і щоб цей шторм, а не вибори, зніс нинішню владу. Бо якщо влада змінюється на виборах — це ознака цивілізованої, демократичної держави, а така країна аж ніяк не вписується у кремлівську пропагандистську матрицю.