Спринтер, що обігнав епоху

Ямайська «Блискавка» Усейн Болт, в активі якого 8 золотих олімпійських нагород, 11 перемог на чемпіонатах світу і 8 світових рекордів, оголосив, що на першості світу в Лондоні офіційно завершить спортивну кар’єру. Піти зі спорту Болт хотів непереможеним: свої титули, на які протягом десяти років не наважився зазіхнути ніхто, Болт планував захистити на дистанції 100 м і в естафеті 4х100 м.

У день фіналу чоловічої 100-метрівки неподалік від кас хизувався величезний плакат, який повідомляв, що квитків на той вечір уже немає і не буде. Ну хто би добровільно поступився можливістю на власні очі побачити, як востаннє перемагає сам бог спринту? Навіть попри те, що в попередніх колах Болт пробіг не в найкращій своїй манері, навряд чи хтось із присутніх міг засумніватися у перемозі ямайця. Адже так багато років Болт легко, наче граючись із суперниками у «кішки й мишки», обходив усіх і кожного.

Фінал уперше за останнє десятиліття пройшов не за його сценарієм. Атлет-легенда банально “проспав” старт, а фінішував без звичної легкості й манерності (Болта навіть називали піжоном, бо на фініші, залишивши суперників далеко позаду, припиняв бігти на повну швидкість). Кращими за Болта того вечора були американці Джастін Гетлін (9,92) та Крістіан Коулман (9,94). Усейну дісталася «бронза» (9,95). Він скромно відійшов убік, даючи можливість суперникам насолодитися моментом слави. Та більшість фотографів все одно кинулася до Болта: чи то через вироблену з роками звичку, чи тому, що прощання зі спортом легенди виглядало в їхніх очах більш привабливим, аніж коронація нового чемпіона світу.

Новоспеченого чемпіона почали освистувати трибуни: у шляхетній Британії не змогли пробачити Гетліну допінгове минуле (2006-го олімпійського чемпіона Афін-2004 та дворазового тоді чемпіона світу дискваліфікували через підвищений вміст тестостерону, анулювавши його рекорд — 9,77). Незважаючи на несхвалу натовпу, Гетлін підійшов до Болта і став перед ним на коліна. «Ми багато років були з Усейном суперниками на доріжці, і це завжди було класно», - сказав Гетлін журналістам.

Під лавину критики - варто було одного разу програти - потрапив і сам Болт: мовляв, так завершувати кар’єру не годиться... Та у пам’яті шанувальників легкої атлетики, у спогадах пересічних ямайців, які роками відкладали гроші, аби одного разу поїхати на чемпіонат світу чи Олімпійські ігри й на власні очі побачити свого кумира, Болт залишиться найкращим. Богом, який ніколи не помре.

Навряд чи найближчими роками хтось зуміє наблизитися до рекордів ямайця: епохальних 9,58 на стометрівці і знакових 19,19 у бігу на 200 м. Десять років тому американський біохімік Гідеон Еріел висунув теорію, що лімітом у бігу на 100 м у чоловіків є 9,6 секунди. Більшої швидкості опорно-руховий апарат спортсмена просто не витримає. І найкращий спринтер майбутнього зафіксує цей показник близько 2060 року... Болт випередив час на десятки років. Вчені, досліджуючи біомеханіку спринтерського бігу, визнали: техніка Болта близька до ідеальної. А зріст і пропорції тіла, які видавалися такими, що не пасують для спринту, стали складовими секрету його перемог.

 ... У 2005-му лікарі, до яких тренер Глен Мілз привів  перспективного новачка (він хотів дізнатися, чому його підопічного часто переслідують травми), монети гнутої не поставили б на майбутні перемоги Болта! Зі сколіозом та правою ногою, коротшою за ліву майже на півтора сантиметри, про бігову доріжку краще було забути... Та на допомогу цьому дуету прийшов відомий німецький ескулап Вільгельм Мюллер (лікар мюнхенської «Баварії» та збірної Німеччини з футболу). Він без хімії та операцій поставив на ноги не одного спортсмена, на яких його колеги ставили хрест. Чим завершилася ця співпраця, згодом стало відомим цілому світу.

 А  шанс завершити кар’єру на «золотій» ноті в Усейна Болта ще є: невдовзі разом із друзями по команді він вийде у Лондоні на старт естафети 4х100 м.

Фото IAAF