Передплата 2024 «Добрий господар»

Згадати все, не забути нікого...

Кажуть, з часом пам’ять позбувається найстресовіших спогадів, щоб захистити людську психіку від спровокованих ними повторних травм.

Але є події, про котрі, як би не старався наш внутрішній «чистильник», не варто забувати. Їх треба знову і знову прокручувати у пам’яті, навіть якщо для цього доведеться вдесяте переглядати страшні кадри чи фото, від яких кров у жилах стигне. Криваві події Євромайдану — саме той випадок, коли не варто піддаватися часовій амнезії, а треба пам’ятати усе: жах, біль, сповнені героїзму обличчя, людські смерті і народження, хоча ні — відродження, української гідності. Бо якщо забудемо, якою ціною далася Україні Революція гідності, ризикуємо знову перетворитися на сіру, мовчазну масу, яка навіть думати боїться про те, що достойна гідного життя. 

Може, хтось і вважатиме мене моральною мазохісткою, але, перш ніж писати ці рядки, навіяні багряними датами (30 листопада — річниця жорстокого розгону «беркутівцями» студентів на Майдані, 1 грудня 2013-го пролилася перша кров під час подій на Банковій), в «енний» раз передивилася в інтернет-архівах відео часів Майдану. Ось оскаженілі «беркутівці» знущаються над ледь живими «трофеями» біля президентської Адміністрації — «відриваються» по повній. Ось 20-річний хлопчина Сергій Нігоян читає на барикадах уривок з Шевченкового «Кавказу», а через місяць зі страшної звістки про його розстріл на вулиці Грушевського і загибель того ж дня 25-річного Михайла Жизневського почнеться лік Небесній сотні. Ось 16-річний львів’янин Дмитро Голубничий з батьком під свист куль на передовій записують відео для мами. «Чекай мене — скоро буду. А якщо не буду... Мамцю, хочу, щоб ти знала: я люблю тебе», — це неможливо слухати без сліз. Ось на фото — згорьований батько Устима Голоднюка: стоїть біля накритих закривавленими простирадлами тіл, тримаючи у руках прострелену снайпером голубу каску свого сина. Батько, який поспішав до Києва на зустріч з Устимом, так і не встиг побачити свого хлопчика живим. 

Ось, скошений підступною кулею, падає на землю чоловік, який намагався допомогти пораненим. А на цьому фото — дівчина-медик Олеся Жуковська затискає рукою скривавлену шию, куди поцілила снайперська куля. «Я помираю», — встигла написати ще притомна Олеся у своєму «Твіттері» (на щастя, медикам вдалося врятувати їй життя). Ось палає Будинок профспілок, а там, всередині, живцем горять люди... Серце стискається, до горла комок підкочується, в голові не стихає журливе «Пливе кача». 

А ось фото Майдану на ранок після кривавого 30 листопада. Металевий скелет злощасної «йолки», обвішаний вінками і прокльонами. Чиясь рука намалювала для Януковича електричний стілець і підписала: «Батя, це для тебе». Хтось небесні сили на боротьбу з режимом закликав, причепивши до ялинки плакат з написом «Богородице, Яника прожени!». Коли робили з рідними ці знимки, приїхавши на Майдан після побаченого у вечірніх новинах побоїща 30 листопада, і не здогадувалися, які криваві і водночас героїчні випробування приготувала «майданівцям» доля. 

Вже через кілька годин перша кров пролилася на підходах до президентської Адміністрації. Поки на Майдані, де зібралося кількадесят тисяч людей, звучали словесні канонади з революційного «броньовика», на Банковій пролунали звуки пострілів. На запитання, що відбувається і звідки стріляють, ніхто з тих, хто, як і ми, рухалися до АП, нічого не міг пояснити. За лічені хвилини до «розстрільних» звуків з Банкової (як потім з’ясувалося, «стріляли» шумові гранати) додався рев «швидких». Коли дійшли до будівлі Нацбанку, у повітрі запахло чимось їдким. «Газ!» — промайнуло у голові. У кишенях були медичні пов’язки (їх про всяк випадок купили в аптеці ще перед тим, як іти на Майдан). Але і в них душив кашель, а очі, здавалося, роз’їдає. Не встигли отямитися після газової «інгаляції», як у вухах просвистіло: «Беркут» пішов!». Проїжджа частина і тротуари перетворилися на живий «ескалатор». Хтось дорогою забивався у внутрішні дворики на Інститутській, загороджені металевими брамами. Вже потім, коли відходила від шоку, подумала, яке місиво влаштували б «беркутівці», якби просунулися ще далі від Банкової й увірвалися у ці дворові клітки, в які загнали себе налякані хлопці і дівчата (під час побоїща біля президентської Адміністрації була переважно молодь). 

Після відступу натовп зупинявся і розгуб лено прислухався до новин з передніх рядів. А потім знову рушав у бік Банкової, розступаючись перед «швидкими». Ось двоє чоловіків винесли з натовпу на тротуар напівпритомну дівчину (мабуть, газу надихалася). За кілька метрів далі на бордюрі сидів хлопчина з перебинтованою головою (у нього руки трусилися). Відлік часу до найкривавіших подій вже розпочався...

Схожі новини