Леся і роги

Експозиція «Леся Українка в політичному плакаті та постері» працює цими днями у Луцьку, в музеї Лесі Українки Східноєвропейського національного університету.

Автори робіт — молоді художники та студенти. Ці ж роботи можна побачити в Інтернеті, у соцмережі Instagram. Найбільш резонансну реакцію відвідувачів-глядачів викликає портрет Лесі Українки з рогами (на фото). 

Хотіла я захистити невідомого студента-художника, автора “драстичного порт­рета”, а тоді дізналася: плакат, що збурив хвилю обговорень, належить відомому авторові, ілюстратору з Житомира Іллі Стронговському. А він захисту не потребує. Проте бажання висловитися з приводу портрета залишилося.

Чому ця робота викликає у кого захват, а у кого нерозуміння, і навіть роздратування? Бо виламується за усталені рамки, виходить за межі канону. Леся Українка і роги? Це, мовляв, неправильно й зухвало, бо ж письменниця могла хіба крила орлині подумки приміряти, але аж ніяк не роги оленячі. Справді, є у Лесі Українки такі рядки: “Орлині крила чуєм за плечима...”, або ж “Дай мені крила свої, хочу їх мати...”. Але роги оленячі — переконливий символ мужності та сили, хіба ні? Побачивши цю роботу, я згадала слова Франка про Лесю Українку як про «єдиного мужчину в нашому письменстві». Одразу виникла ця асоціація. Впевнена, натомість, що автор портрета мав на увазі далеко не тільки ці слова Франка. 

Такі роботи викликають жваве зацікавлення, змушують шукати в текстах те, що вже й призабуто. Ось таке, скажімо, зізнання від Лесі Українки: “...Найгірша помилка мого життя — се що я зросла у волинських лісах. А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа на честь їм написала драму-феєрію...”. Про “Лісову пісню” йшлося, написану в Кутаїсі. Але от ще слова від Лесі, іншої тональності: “Я просто згадала наші ліси та затужила за ними” - це теж  про “Лісову пісню”. Не все так просто й однозначно, як у підручниках з літератури. 

І, до речі, наші прадіди вірили, що на оленячих рогах тримається Земля...