ДіКапріо, «Оскар» та надмірність зусиль

Враження від фільму «Легенда про Г’ю Гласса».


 

Фільм “Легенда про Г’ю Гласса” з Леонардо ДіКапріо у головній ролі отримав найбільшу кількість номінацій на премію “Оскар”. Дванадцять! Церемонія нагородження переможців відбудеться 28 лютого, а наразі   прихильники виконавця головної ролі у стрічці “Легенда...” пишуть у соцмережах: “Ми тримаємо кулаки за тебе, Лео!”. Тим часом ДіКапріо вже встиг отримати за цю роль “Золотий глобус-2016” як кращий драматичний актор року, а сам фільм на церемонії “Золотого глобуса” був названий як кращий драматичний фільм року, а Іньярітту — як кращий режисер. Проте інтрига полягає саме в “Оскарові” для ДіКапріо, адже він претендує на вищу відзнаку від Американської кіноакадемії у номінації “кращий актор” вже вшосте. Чи отримає він нарешті золоту статуетку? Чи сподівається на перемогу?

 

На запитання журналістів ДіКапріо відповів так: “Отримати визнання такого штибу — велика заслуга, особливо коли ти настільки серйозно ставишся до того, чим займаєшся. Ця стрічка відняла майже рік мого життя, а у Алехандро (режисер картини Алехандро Гонсалес Іньярітту. — Ред.) - три чи чотири роки. У цьому фільмі ми зробили все, що було в наших силах, ми повністю сконцентрувалися на успіхові картини”. 

Фільм справді вийшов надзвичайно видовищний, з вражаючими спецефектами. “Там немає спецефектів! - запевняють прихильники фільму, - там усе знято у природних умовах, при природному освітленні - жодних павільйонних сцен”. Та все ж спецефекти є, інакше не був би фільм висунутий на здобуття відзнаки ще й у номінації “Спецефекти”. Обійшлося начебто без комп’ютерної графіки, хоча не уявляю, як можна було без неї обійтися, скажімо, у сцені нападу ведмедиці... Як сказав режисер, “було дуже важливо знімати фільм у неможливих умовах, щоб зрозуміти, через що проходили наші герої у 1820-х роках... через яку неймовірну фізичну та емоційну трансформацію”.

Як би там не було, а фільм справляє враження, не в останню чергу завдяки реальній історії, покладеній в основу кінотвору. Справді був такий мисливець Г’ю Гласс, що ставив ведмежі капкани біля річки Міссурі за малим двісті років тому. Він мало не загинув від зубів та пазурів ведмедиці грізлі. Товариші залишили його напризволяще, та він вижив, ще й подолав самотужки триста кілометрів посеред дикої природи. 

Беззаперечно заслуговує на високу відзнаку робота режисера та оператора... Але... Часом, коли дуже-дуже стараються, результат виходить у деяких місцях натягнутий, “перегрітий”. Занадто велика концентрація уваги на екшені, на тривалих сценах кривавих сутичок. Чого вартує тільки затягнуто-натуралістична сцена нападу ведмедиці... При надмірі зовнішніх ефектів глядач починає відчувати, що чогось важливого недоотримує, якоїсь необхідної психологічної складової. Надто багато дійства, надто мало зупинок для того, щоб відчути ту саму обіцяну емоційну трансформацію героя. І надто старанно ДіКапріо — як відмінник-медаліст — виконує усі поставлені завдання. Він так старається, що усі його потуги на поверхні. Весь час ловиш себе на думці, як актор грає, як він потерпає у цьому процесі, і співчуваєш саме акторові, а не його герою, бо ж не забуваєш, що це лише фільм... Якщо “Оскар” дають за тортури під час роботи на знімальному майданчику, за героїчний пафос ролі, здатність актора грати без дублерів та його відмінну фізичну підготовку, — тоді так, це буде найбільш відповідна роль для такої відзнаки. Якщо ж за глибину розкриття характеру, тобто за акторську майстерність, коли для глядача актор — це вже не просто актор, а його герой, - тоді “Оскара” за кращу чоловічу роль отримає хтось інший.