У Мариборі треба... «закрити роти»!

 Лише виняткова концентрація і дисципліна  допоможуть збірній України потрапити на Євро-2016

 

У вівторок, 17 листопада, близько опівночі, з прилавків цілодобових крамничок 95-тисячного словенського міста Марибор зметуть ледь не все шампанське. Його, сподіваємося, питимуть на радощах майже тисячу гостей-уболівальників футбольної збірної України — у разі, якщо їхні кумири влаштують свято, завоювавши путівку до фінальної частини французького Євро-2016. В іншому випадку тріумф своїх краян обмиватимуть господарі та їхні фани... Щоб реалізувати перший варіант, підопічним Михайла Фоменка у протистоянні з вихованцями Сречко Катанєца треба максимально критично оцінити першу, суботню гру у Львові. Попри ейфорійний настрій трибун і солодкі дифірамби, які лилися на адресу наших збірників у пресі, цей переможний поєдинок породив і чимало тривог.

Фото Григорія КРИМЕРИЦИНА

Так, можна порадіти за два забиті голи у ворота словенців і за те, що у власну «рамку» ми не пропустили жодного. Варто віддати належне нашим футболістам за волю до перемоги. Але й не треба закривати очі на хиби, які були помітні навіть пересічному глядачеві. Уу вівторковій  зустрічі повторювати їх не можна, та й на континентальний чемпіонат їхати з ними - безперспективно. Йдеться не про певні позиційні помилки і технічні огріхи (їх при домашній роботі завжди можна виправити), а про давню хворобу декотрих наших гравців - невміння управляти своїми емоціями.

Клас високопрофесійного футболіста складається не тільки з відмінного бачення поля, вправного виконання технічних прийомів, належної фізичної підготовки, а й із психологічної стійкості. В окремих гравців у синьо-жовтих футболках на цю рису дефіцит. Зокрема, у ключового півзахисника Гармаша, який частенько, як і в суботу, може дати волю своїм примхам. Так, наш Денис — боєць на полі, але він же — великий балакун, майже «базарна баба», що у футболі є великим недоліком. Динамівець може жорстко повестися зі своїми візаві, спровокувати сутичку, а потім ще й недоречно затіяти затяжну перепалку з арбітром. «Люди у чорному» таких дискусій не люблять, тому й часто «нагороджують» нашого хава «гірчичниками». Нерідко Гармаш бачить перед собою і червону картку. Його вилучення зводить нанівець потрачені зусилля всієї команди. Скільки вже про це «лекцій» читали Гармашу, а він ніяк не злізає з улюбленого коника! У матчі зі словенцями Денис теж був близьким до того, щоб залишити товаришів у меншості. А значить — поставити під загрозу результат. 

Довгий язик  — хронічна болячка і Хачеріді. Образившись на жорстку боротьбу (а як у футболі без цього?) чи на підступний удар суперника (буває і таке), Євген може побігти «давати здачу». Як наслідок  - вилучення і чисельна перевага у суперника. Скільки можна цьому гравцеві втовкмачувати, що нерви треба тримати “у коробочці»! Під час суботнього євродербі Хачеріді  вкотре цієї настанови не виконав. Дивом суддя із Швеції (хоча є великі питання і до його роботи) не відправив Євгена «остигнути» у підтрибунне приміщення. 

Хибують на зайві балачки з арбітрами досвідчені Артем Федецький та Євген Селезньов. Особливо великі претензії до форварда. Селезньов, якому справді перепадає від чужих захисників, любить влаштовувати на полі театральні сцени із заламуванням рук. Така поведінка лише викликає роздратування в арбітрів. Та й уболівальників налаштовує вороже. Вони краще сприймають «бійців», а не «нюнь», «плаксіїв», які при будь-якому зіткненні виклянчують покарання для свого кривдника.

Як на мене, еталон поведінки спортсмена — Олег Гусєв. Великий роботяга, він ще й «мужчина на полі», джентльмен. Результат його професійного ставлення до своїх обов’язків — футбольне довголіття.

Цілком погоджуюся з колишнім наставником національної збірної Йожефом Сабом. Найперше, що треба зробити нашим гравцям під час матчу-відповіді у Мариборі — «закрити роти».  Словесні перепалки нічого, крім шкоди, не принесуть. Не виключно, що господарі, намагаючись будь-що перемогти, всіляко виводитимуть з рівноваги наших хлопців — битимуть відверто і приховано, підступно.  Відповіддю на це має бути наша розсудливість, психологічна рівновага, спокій. Треба терпіти, терпіти і ще раз терпіти! Задля великої мети, до якої ми йшли так довго. А дати волю своїм почуттям можна буде пізніше - за столом  з переможним  шампанським і київським тортом…