Пенсіонери, роми і люди напідпитку – найактивніші виборці

Кореспондент «ВЗ» дослідив місцеві виборчі перегони в Ужгороді як кандидат у депутати.

На Закарпатті у місцеві ради на останніх виборах балотувалася рекордна для краю кількість працівників мас-медіа. Кореспондент “ВЗ” також вирішив подивитися на вибори не збоку, як зазвичай, а зсередини, “поварившись” кілька місяців у політичній виборчій каші Ужгорода як кандидат у депутати від однієї з партій проєвропейського спрямування. Окрім можливості стати депутатом, було й бажання у підсумку написати не те що розслідування, а такий собі підсумковий матеріал-спостереження за виборцями, колегами-кандидатами, новими політичними тенденціями та технологіями...

Цікаве розпочалося ще на стадії реєстрації кандидатів у депутати та на міського голову обласного центру. По-перше, впадала у вічі купа кандидатів, які балотуються від виборів до виборів під різними політичними соусами. Їх у списках було найбільше. Йшли у владу здебільшого від сателітів Партії регіонів, хоча окремі примудрилися пролізти і в «Батьківщину» та інші, здавалось би, прогресивні демократичні партії. 

По-друге, в Ужгороді вже не перший десяток років на парламентських та місцевих виборах на повну використовують реєстрацію двійників потенційних кандидатів. Цього разу таких двійників було майже половина з усього списку кандидатів у мери міста. Причому один із перспективних кандидатів, побачивши, що у списках ще до його реєстрації є вже двоє людей із таким же прізвищем, як у нього, взагалі не зареєструвався. 

Виборчі перегони супроводжувалися величезним нагромадженням зовнішньої реклами. В Ужгороді, який є найменшим обласним центром України, було близько 500 площин-бігбордів, ще більше сіті-лайтів та інших законно і незаконно встановлених рекламних носіїв. Усе це майже два місяці майоріло здебільшого червоними кольорами кандидатів від пропрезидентської партії. У прагненні перемогти уперше в історії міста політичне зображення провладного кандидата повісили на найвищу в Ужгороді шістнадцятиповерхівку! Однак розрекламований кандидат став лише третім, а його команда - другою за рейтингом до міської ради. 

Коли приєднався до нашої команди, майже всі її учасники-кандидати вже визначилися з округами. Мені довелося обирати між трьома, що залишилися. Кожен із цих округів був для мене чужим, там теоретично могло проживати хіба кілька знайомих моїх знайомих. Відтак обрав найбільш цивілізований і найближчий до мікрорайону, у якому я живу - округ № 36, що прилягає до Боздошського парку і вважається елітним районом Ужгорода. 

Не маючи фінансових ресурсів на встановлення лавок, дитячих майданчиків, асфальтування дворів та вулиць, будую кампанію на спілкуванні з кожним виборцем. Завдання - обійти близько 3100 виборців. Завдання не виконав: когось не було вдома, кудись (в основному у приватний сектор) просто не встиг дійти. Але з вісімдесятьма відсотками жителів округу таки познайомився, а з деякими навіть подружився…

Спілкуючись зі своїм електоратом, отримав купу вражень та емоцій. От, наприклад, діалог з цілком адекватним виборцем, жінкою 45-ти років з дев’ятиповерхівки на вулиці Годинки, 10:

- Добрий день, можна вас на хвилинку?

-  Хто там?

- Ваш кандидат у депутати.

- Не брешіть, кандидати у депутати самі по квартирах не ходять. 

-Я вам покажу посвідчення.

 Жінка відчиняє. 

- А чого не залишаєте газети, як агітатори, у дверях або у поштових скриньках?

- Я проти сміття, засилля бігбордів, іншої зовнішньої реклами. Тому йду до людей і спілкуюся особисто. 

- А чим ви нам можете допомогти? У нас світла нема у під’їзді...

- Це вас найбільше турбує?

- Та нє...

- А ви на вибори підете?

- Не знаю...

 Доводилося натрапляти на квартири, де люди просто казали: «На це є поштова скринька та під’їзд». Було й таке, що погрожували собакою... Та переконався - люди бажають спілкування, поваги й уваги. Кількадесят людей пообіцяли проголосувати за мене лише з тієї причини, що я сам потрудився до них прийти, вислухати їхні проблеми і розповісти про можливі варіанти їх спільного вирішення…

Найбільше запам’ятався візит у п’ятиповерхівку на вулиці Баб’яка, що у Новому районі. Двері під’їзду зламані, всюди, де можливо, наклеєні листівки двох моїх конкурентів із грошовитих партій. Виявляється, це - гуртожиток. Всередині, у вузьких коридорах, темрява, сирість і неприємний запах. Люди, які відчиняють нам двері, реагують по-різному: хтось каже, що до них уже приходили (не розрізняють партій і не цікавляться політикою), хтось просить грошей на лікування або скаржиться на високі тарифи. Та жодна людина не висловила претензії до умов життя у цьому будинку, не сказала про сирий підвал, відсутність освітлення та дверей у під’їздах! 

День виборів. Об’їжджаючи зранку свої обидві дільниці, на кожному кроці доводилось чути про підкуп виборців з боку двох політичних сил, які пізніше займуть у мене на окрузі перше і друге місця. Та зловити за руку або отримати зізнання такого злочину за увесь виборчий день мені не вдалося. Проте помітив, як за моїми опонентами ходили групки виборців. При вході потрібна людина відмічала їх у своєму зошиті. Були й такі, що сідали за межами кабінок, витягали шпаргалку і заповнювали бюлетень за вже згаданих моїх конкурентів. 

 За виборчий день вдалося підмітити, що нову владу на моєму і більшості округів Ужгорода обрали в основному пенсіонери, роми і люди напідпитку… Власне й результат такого голосування не забарився. Підрахунок голосів за партії до міської ради став для мене одкровенням: майже п’ятдесят відсотків виборців проголосували за вже згадані дві партії та їхніх представників, яких більшість із них і в очі не бачили. Та доля пожартувала й над переможцями на моєму окрузі: вони так і не змогли стати депутатами, бо їхні колеги з інших округів набрали більше голосів, здебільшого на “ромських” і «п’яних» округах. Загалом в Ужгороді із 36 округів депутатів не отримали чотирнадцять. 

 Незважаючи на свій результат (за мене віддали голоси 92 виборці), і надалі допомагатиму жителям свого округу. Якщо не як депутат, то як журналіст...

P.S. За часи незалежності України Закарпаття за підсумками голосування завжди відрізнялося від решти західних областей. Звідси у велику політику пішла і сумнозвісна «СДПУ(о)» Медведчука-Суркіса, згодом, у 2004-му, тут, як і на Донбасі, Янукович отримав майже сто відсотків голосів. Нещодавні вибори лише підтвердили індивідуальність Закарпаття, яке серед інших політсил довірило своє політичне майбутнє наступнику Партії регіонів - «Опозиційному блоку» в облраді. А в Ужгороді  більшість проголосувала за сателіта “регіоналів” - партію «Відродження» та її кандидата у мери міста.