Якщо Захід не йде у Сирію...

Аж 1700 російських військовослужбовців, повідомило видання “Комерсант”, перебувають зараз у Сирії – на базі ВМФ РФ у порту Тартус.


Російський контрактник розповів “Комерсанту”, що ці військові “облаштовують і охороняють об’єкт, перебудовують пірс”. А “Новая газета”, своєю чергою, розповіла про воєнну операцію, яку готує Кремль у Сирії. Мовляв, у Москві впевнені, що запланованому на 

28 вересня виступу Путіна на сесії Генасамблеї ООН не завадить «демонстрація наявних у Кремля інструментів збройної боротьби в Сирії». Розглядають як “ракетний удар авіації”, так і “наземну операцію сирійських військ із підтримкою сучасних засобів війни, які обслуговуються російськими військовими”. 

Для чого Путін поліз до Сирії? Президент Росії  мріє про те, аби сидіти за одним столом із президентом США — вирішувати питання глобального світового устрою. Але за цей стіл Путіна не беруть. Сенатор Джон Маккейн називав нинішню Росію “бензоколонкою з ракетами”, Барак Обама — “регіональною державою”. Але суть та сама: РФ не СРСР, у супердержави не годиться... Пропозиція спільної із Заходом боротьби проти терористів із “Ісламської держави” повинна, за задумом Кремля, підвищити геополітичну вагу Росії. План-максимум — аби Захід, вдячний за увагу до сирійської проблеми,  зняв із Москви економічні санкції. А якщо не вийде, то, може, вдасться домогтися від Заходу інших поступок. Зокрема, у питанні врегулювання ситуації на Донбасі... 

Захід і Кремль хочуть допомогти Сирії по-різному. Путін має намір підтримувати режим свого сирійського сателіта Асада, а Захід майбутнього для цього диктатора в Сирії не бачить. Зокрема, держсекретар США Джон Керрі заявляв раніше, що підтримка Росією Асада призведе лише до зміцнення «Ісламської держави»... Але чим далі Путін просувається у Сирії, тим більш поступливим стає Захід. Без Росії, каже канцлер Меркель, проблему Сирії не вирішити. А відповіддю Вашингтона на російський “десант” у Сирії стала лише телефонна розмова міністрів оборони США і РФ... Після того, що сталося в Лівії, де на зміну диктатурі Каддафі прийшла не демократія, а хаос, в адміністрації США, можливо, вже не так сильно вірять арабським “революціонерам”. А може, Вашингтон зацікавили слова Путіна про те, що Асад готовий до співпраці з помірною частиною опозиції? 

Секрет поблажливості до військової присутності РФ у Сирії ще й у тому, що ні американці, ні європейці не хочуть відправляти до цієї країни свої війська — ні проти Асада, ні проти “Ісламської держави”. (Повітряних ударів по позиціях “ІД” Захід завдає, але це зовсім інше, ніж наземна воєнна операція). Для Путіна ж відправити солдатів у подорож в один кінець — справа звична. На відміну від лідерів західних держав, падіння власного рейтингу через загибель відправлених до Сирії військових Путіну не загрожує. 

Навпаки, у Путіна цей рейтинг може навіть піднятися, як це було під час “гарячої” фази війни на Донбасі. Той факт, що їхня армія воює десь за кордоном (хай навіть як брутальний агресор), більшість росіян не лякає, а тішить. “Значить, ми не боїмося Америки і справді “встали з колін”... Ще одна цільова аудиторія сирійської авантюри Путіна — близькосхідні правителі-автократи. (І не тільки близькосхідні, Алієв, Саргсян і Лукашенко також уважно стежать за подіями). До кінця захищаючи Асада, Путін демонструє цим вождям: “Захід іноді здає “своїх” диктаторів, того ж Мубарака в Єгипті. А я “своїх” не здаю ніколи”...