Саакашвілі не Дон Кіхот, а радше Витязь у тигровій шкурі*

До чого може призвести публічний конфлікт губернатора Одещини Михаїла Саакашвілі та прем’єра Арсенія Яценюка?


Щоб зрозуміти, які можуть бути наслідки, варто проаналізувати причини цієї “дуелі”.  А вони були неминучі і цілком прогнозовані.

Нагадаю, Саакашвілі в інтерв’ю президентському «5 каналу» звинуватив уряд у потуранні олігархам і відсутності реформ. Саакашвілі нічого у папірці не загортав і різав “правду-матку”, незважаючи, як кажуть, на  особи. Найбільше дісталося Яценюку, який, за словами Саакашвілі, контролює корупцію, тіньові схеми, хабарництво. Навів приклад митниці, де чиновників «змушують робити потоки». Державну фіскальну службу, за його словами, «контролюють колишні люди з режиму Януковича».  

«Ми говоримо про систему, яка глибоко вкоренилася, яка тіньова», - наголосив голова Одеської області. А як найбільш кричущий факт саботажу та залежності уряду від олігархів навів приклад з епопеєю звільнення одіозного голови Державіа­служби Дениса Антонюка. Чотири місяці Саакашвілі намагався позбутися людини, яка відверто діяла в інтересах Ігоря Коломойського. Але уряд покривав пана Антонюка. «З яких інтере­сів виходить Яценюк — Коломойського чи десятків мільйонів пасажирів України? Вчора Яценюк прийняв рішення на користь Коломойського. Так, як він регулярно ухвалював рішення на користь Ахметова та інших… Контролюють український уряд усі ці олігархічні інтереси», - заявив голова Одеської ОДА. І тільки після скандального інтерв’ю Саакашвілі на другий день Антонюка з тяжкою бідою таки звільнили. Цього Саакашвілі вже не пробачив господар Антонюка. Одіозний олігарх накинувся на голову Одещини з образами і погрозами. У притаманній для нього хамській формі обізвав його “брудним наркоманом” і “собакою без намордника, що кусає, яку потрібно карати, і, що важливо, її господаря”. Натякаючи, вочевидь, на Порошенка.  

Після цих словесних баталій аналітики одразу ж поспішили “посадити” Саакашвілі у крісло Яценюка, мовляв, природа цього конфлікту — боротьба за владу. Підігріла такі настрої інформація про те, що 1 вересня на сайті президента запустили петицію з вимогою призначити Михаїла Саакашвілі прем’єр-міністром. Крім того, під час візиту до Львова Саакашвілі виступив перед студентами Львівського національного університету ім. І. Франка українською мовою (привіт міністру Авакову!). Дехто розцінив навіть цей факт як претензію на прем’єрство.

Насправді гучні заяви Саакашвілі — це був крик відчаю, спроба прорубати, принаймні інформаційно, глуху стіну, якою центральна влада відгородилася від багатьох внутрішніх проблем. Крім того, Саакашвілі, який, вочевидь, під час призначення отримав від президента карт-бланш на радикальні дії, опинився у певній ізоляції. Він не став своїм серед чужих. Нагадував білу ворону. Урядовці та губернатори до нього були налаштовані не дружньо, з певною ревністю та заздрістю. Бо ніхто з них не посміє (а більшість просто не здатні) так діяти, як грузинський легіонер. Щоправда, губернатор Львівщини за прикладом одеського колеги “зносив” незаконно встановлені паркани біля озера... Саботували роботу Саакашвілі не лише з метою збереження корупційних схем, а й для того, аби скомпрометувати популярного політика. Якби одеський намісник і надалі працював у, м’яко кажучи, несприятливих з боку органів центральної влади умовах, то з часом перетворився б на посміховисько, такого собі Дон Кіхота одеського, що воює з вітряками. Але Саакашвілі точно не наївний романтик, він радше такий собі Витязь у тигровій шкурі. 

А тепер щодо його шансів очолити український уряд. Можна повірити, коли Саакашвілі каже, що не рветься сісти у крісло Яценюка. Але, як на мене, іншого виходу у нього немає. Щоразу битися головою об стіну в надії зробити там хоч маленьку пробоїну - не варіант. Залишається два шляхи. Перший — подати у відставку і визнати, що зробити оазис в окремо взятій області не виходить. Другий — змінити (зросити) усю пустелю, тобто стати прем’єр-міністром і запровадити радикальні реформи в усій країні.  

*  «Витязь у тигровій шкурі» — епічна поема, котру написав грузинський поет Шота Руставелі. Вперше поему надруковано 1712 року в Тбілісі. У поемі Руставелі міркує про гуманістичні ідеали Європи середньовіччя: чемність, почуття любові, дружби, відважність та мужність. Герої поеми відважні, філантропічні та шляхетні.