Умиротворюємо агресора змінами до Конституції?

Президент України Петро Порошенко після кривавих подій під Верховною Радою, які стали наслідком голосування за зміни до Конституції, терміново звернувся до українців. З  кам’яним виразом обличчя він заявив, що фінальне рішення щодо змін до Конституції буде залежати від ситуації на Донбасі та виконання Росією Мінських угод. Цими словами намагався заспокоїти тих, хто категорично не сприймає зміни до Конституції та вважає їх небезпечними не лише для територіальної цілісності країни, а й для нашого європейського майбутнього.


Це був такий собі прозорий натяк, мовляв, Росія Мінські угоди як не виконувала, так і не виконуватиме, відтак ніщо українській Конституції не загрожує. А теперішнє голосування — лише тактичний хід, аби «Україна підтвердила репутацію надійного партнера, посилила імідж країни, яка виконує взяті на себе зобов’язання. І виконує Мінські угоди, на відміну від Росії».

Та президент з цим зверненням надто запізнився. Не знімаючи жодним чином відповідальності за трагедію під парламентом з організаторів  протесту, тобто з партії “Свобода”, вина влади у цьому також чимала. Акти насилля під час мітингу є неприпустимими, але право на мирний протест, аби висловити свою незгоду з діями влади, українці мають. І вже завдання влади, по-перше, діяти так, аби не провокувати людей на протест. По-друге, якщо вже народ зібрався на мітинг, то обов’язок влади - забезпечити безпеку своїм громадянам. Ані з першим, ані з другим завданням влада не впоралася. Кривава трагедія показала, що з такими викликами не дає собі ради.

Приймаючи в парламенті резонансні рішення, які в суспільстві не мають однозначної підтримки (радше навпаки), президент мав би розуміти, що можуть бути протести. А в умовах, коли чимало хто вертається з фронту не з порожніми руками, до того ж знаючи, що в країні майже вільно діє п’ята колона і різного роду диверсанти, влада мала би передбачити можливі провокації. І запобігти трагедії. На жаль, ані МВС, ані СБУ професійно не спрацювали. Ні до акції протесту, тобто превентивно, ні під час мітингу. У таких випадках у натовпі завжди повинні бути агенти спецслужб, які мали би виявити явних провокаторів та найбільш агресивних протестувальників і нейтралізувати їх. Якщо такі агенти і були, то своєї роботи вони не виконали.

 І тут варто сказати про головну помилку Порошенка — “протягуючи” у парламенті потрібні рішення, він за звичкою покладався на старі методи кулуарних торгів і домовленостей. Тобто вирішив “домовлятися” не з суспільством, як це прийнято у демократичних країнах, а з політичними силами. Якщо з політичною силою не виходило “порєшать”, як, наприклад, з “Самопоміччю”, тоді в хід пішли звичні методи персональних домовленостей, внаслідок яких зазвичай з’являються так звані тушки. Не стверджую, що депутатів тупо купували, але ж купити можна не лише за гроші. Зверніть увагу, що не менш радикальна, аніж “Сводоба”, політична сила “Правий сектор” цього разу поводилась тихіше води, нижче трави. Більше того, Ярош засудив “насильницькі дії”, так, ніби місяць тому не було з боку бійців “Правого сектору” насильницьких дій із застосуванням зброї щодо міліції в Мукачевому. Про що це може свідчити? Про все ті ж горезвісні кулуарні домовленості.  Можливо, Ярошу за сумирність під час конституційних змін пообіцяли зам’яти конфлікт у Мукачевому?

 Якщо  президент справді був свято переконаний, що конституційні зміни - це благо для країни, то в першу чергу треба було переконати у цьому суспільство. Бо якщо суспільство буде переконане, тоді і депутати будуть голосувати з чистою совістю, бо відчуватимуть, що виражають волю народу, свого виборця. Порошенко мав би сказати людям правду, пояснити, що ситуація патова, що без цього голосування він не може розраховувати на підтримку Заходу. А без цієї підтримки Україна залишиться сам на сам з агресором. І навряд чи дасть собі раду. Він, звичайно, не міг вивалити всю “правду життя”, що Меркель і Олланд, по суті, є союзниками Путіна у Мінських переговорах, що Захід тисне на Порошенка як на слабшого партнера, вимагаючи поступок для Путіна, що Заходу треба за будь-яку ціну (звісно, найкраще ціною України) розрулити конфлікт на Донбасі, аби мати підстави зняти санкції з Росії. І взагалі Заходу нині не до України, бо у нього своїх проблем вистачає. Зокрема з мігрантами. Що треба зараз  “про людське око” проголосувати за конституційні зміни, а потім, якщо пощастить, зіскочити з того «потяга».  Але президент не наважився на чесний діалог. Може, президент сам не до кінця був впевнений, що зміни до Конституції - це благо для України? А в крайню потребу децентралізації народ не повірив. Не повірив інтуїтивно. Та й вуха Росії надто стирчать з цих змін. Зрештою, достатньо згадати, хто першим заговорив про зміни до Конституції? Путін! Одразу після анексії Криму. Замість того, щоб виправдовуватися за Крим, Росія почала розказувати, яким в Україні має бути державний устрій.  

 Думаю, що одним з аргументів Заходу, яким дотискали Порошенка, є те, що, мовляв, Путін хотів, щоб Україна пішла шляхом федералізації, але ми ж цього не вимагаємо, отже, не граємо на руку Кремлю. Розуміємо, що українці це не сприймуть. А безневинну децентралізацію під соусом реформи можна народу “втюхати”. Як кажуть, і вовки ситі, і вівці цілі.

 Ось тільки вовк цим навряд чи насититься.  Та й не всі вівці вціліють.  Децентралізація в умовах війни —  небезпечна авантюра. Якщо справді потрібно перерозподілити повноваження між центром і регіонами в частині податків, достатньо відрегулювати це Законом про бюджет та змінами до Бюджетного кодексу. Не потрібно для цього змінювати Конституцію. Зміни до Конституції розв’яжуть руки тим регіонам, де є сепаратистські настрої. Прокремлівський «опозиційний блок» на місцевих виборах у жовтні має шанси перемогти у східних областях і мати більшість у радах. Не даремно «опозиційний блок» в єдиному пориві підтримав зміни до Конституції. Порошенко запевняє, що “параду суверенітетів” не буде. Звідки така впевненість? Думає, що префекти будуть гасити сепаратистські прояви. Бо префекти (представники президента) будуть мати право призупиняти рішення рад. А ради скажуть: ми тут влада, нас обрав народ — і в носі ми мали вето префекта! Будуть організовувати акції протесту і таким чином тиснути на префекта, який, мовляв, проти народу, проти інтересів регіону. Перший дзвіночок вже маємо. Запорізька обласна рада хоче, щоб області дали особливий статус у зв’язку з важкою екологічною ситуацією. Почнеться з екологічного особливого статусу чи економічного, а закінчиться політичним. Це шлях до дестабілізації країни, її послаблення. По суті, до тої самої федералізації. І кого ми обманюємо?