“Облом” Табакова

Глибокодумні «размышлизмы» народного артиста СССР Олега Табакова про "убогость украинцев" та "второсортность украинской интеллигенции" без іронії, а то й сарказму, коментувати важко.


Чого вартує хоча б такий перл: «Во все времена, их лучшие времена, их самые яркие представители интеллигенции были где-то на вторых и третьих позициях после русских”. Залишимо маразми тому, хто їх продукує. Нема тут про що говорити. Інше, як на мене, є цікавим. Є привід переконатися, як на 79-му році життя можна плюнути у вічність (послуговуючись висловом Фаїни Раневської). У Вікіпедії, у статті про артиста та режисера Олега Табакова,  цей випадок з його публічного життя вже зафіксовано. Залишиться “в назидание” потомкам, як ілюстрація до здатності занурити себе самого у багно.

 

Шовіністична, ксенофобська суть людини, якого б рівня публічності вона не була, завжди рано чи пізно вигулькне, хоч як її ховай. Цього разу саме так і сталося. Понад рік тому Олег Табаков опинився у списку діячів культури, що підписалися під листом підтримки політики Путіна у Криму. Але тоді ще можна було припустити, що керівник театру змушений ціною втрати власного обличчя, рятувати колектив, бо не бачити їм у разі відмови ані фінансування, ні інших милиць від держави. Помилилися ті, хто так думав. Бо днями в інтерв'ю РЕН-тв Табаков видав поміж іншого й такий перл: “...как бабушка иногда говорила: „Да плюнь ты на них, это ж тэмни та нэграмотни люды“... Я жалею их. Они в каком-то смысле убогие”.

 

Кого тут варто “пожаліти”, так це носія бацили великодержавного шовінізму. Табаков тепер виправдовується, мовляв, його слова вихопили з контексту. “Я, как и все нормальные люди, хотел бы, чтобы это кровопролитие закончилось”, запевняє він. Забуває чи не усвідомлює, що саме з побутової примітивної ксенофобії, з усіх цих зневажливих слівець - “хачікі”, “азери”, “чучмекі” та інші “нерусские” - й починаються війни, малі та великі. Такі, як він, діячі культури несуть особисту відповідальність за те, що відбувається.

 

Соцмережі та публічний простір повняться тепер реакцією на цей привселюдний вихлоп рашистського смороду. Хтось після висловлювання Табакова відповів йому жорстко. Валентин Гафт — афористично: “Мы оба народные артисты... но, видимо, народы у нас разные». Російський фінансист Слава Рабінович написав у Фейсбуку саркастичний пост: "Я настаиваю на немедленном отстранении Табакова от любой преподавательской деятельности по юридической причине: нарушения им Конституции и УК РФ. Возможность привлечения к уголовной ответственности рассматривать только после заключения врача". Ще й запропонував Табакову "поставить спектакль по мотивам высказываний об Украине и украинцах. А потом организовать гастроли его театра с этим спектаклем в США, Канаде, Германии и Израиле. Ни в коем случае не запрещать!".

 

Київський психолог Світлана Ройз на своїй сторінці у ФБ пояснила, чому багатьом боляче від слів Табакова: “Він вдарив по нашій “внутрішній дитині”. Саме він був людиною з безпечного світу — казок, мультиків, д'артаньянів... (...)” Це, на думку психолога, є важливим уроком для того, аби навчитися розрізняти ролі і людину. Дуже слушне зауваження.  Іноді те, що створює актор, режисер, письменник є вищим за особистість автора. Таке нераз траплялося. Твір відривався від свого творця й рушав у самостійне плавання, у нього складалося своє життя. Не знаю, як інші ролі Табакова, а от кіт Матроскін залишиться котом Матроскіним. Його голос був щирим завжди, таким і буде - на відміну від голосу актора, що його озвучував.