Конче потрібен новий нафтопереробний комплекс

Завдяки нафтовим родовищам Львівщина була в ХІХ столітті відома цілому світові. 1853 року львівські аптекарі вперше в історії одержали чистий освітлювальний гас. Патент, який вручили одному з винахідників Яну Зегу (співавтором був Ігнацій Лукасевич) на Всесвітній виставці у Мюнхені 1854 року, свідчив як про високу якість очищеного гасу, так і про те, що цей гас міг бути використаний для освітлення у гасових лампах, а також для лікування шкірних хвороб. Львівський бляхар Адам Братковський сконструював власне гасову лампу, яку вперше використали у Львові 1853 року під час нічної операції у лікарні. 31 липня 1853 року, дата першого використання гасової лампи, вважається офіційною датою народження світової нафтової промисловості.

Через десять років у Дрогобичі був заснований один із найстаріших у світі (одночасно з Азербайджаном) нафтопереробний завод. Згодом, у 20-30-х роках минулого століття, Львів прославив свої­ми винаходами знаменитий вчений-нафтопереробник професор Станіслав Пілят, який створив у Львівській політехніці кафедру технології нафти та земного газу. Унаслідок діяльності Пілята з 1904-го по 1941 рік було одержано 18 патентів та впроваджено 12 важливих винаходів у нафтогазовій і нафтопереробній промисловості. На консультації до професора Пілята приїжджали представники найпотужніших світових наф­тових корпорацій. Творчість великого вченого перервала німецька куля при розстрілі нацистами львівських професорів у ніч з 3 на 4 липня 1941 року...

Радянський період нафтопереробної промисловості

Украї­ни пов’язаний з особою Григорія Омеляновича Лісничого. Ця видатна людина впродовж 25 років, з 1963-го по

1988-ий, очолювала нафтопереробну і нафтохімічну промисловість України. Під його керівництвом було побудовано найбільші в СРСР і Європі нафтопереробні заводи (НПЗ) в Кременчуку й Лисичанську, реконструйовано зі знач­ним збільшенням потужностей Херсонський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський і Львівський НПЗ — загальною потужністю з переробки нафти близько 60 млн. тонн на рік. Таким чином, на час здобуття незалежності Україна була потужною нафтопереробною державою.

Тепер із шести українських НПЗ працює лише один — Кременчуцький, який переробляє менше 10% нафти від своєї проектної потужності. У той час як передові країни світу нарощують свої нафтопереробні потужності, і багато з них (Японія, Німеччина, Англія, Франція, Італія та ін.) переробляють понад 100 млн. тонн нафти щорічно, практично не маючи власної нафти, наша країна недоброзичливими руками фактично знищила таку високоприбуткову промисловість! У недалекому минулому навіть технологічно застарілі НПЗ України “вкладали” в її бюджет щорічно близько 600 млн. гривень з кожного мільйона переробленої нафти. Разом із тим, що Україна недораховується десятків мільярдів гривень, ми втратили свою енергетичну незалежність.

Україні потрібен новий нафтопереробний комплекс. Оскільки усі вітчизняні НПЗ (наймолодшому з них, Лисичанському, майже 40 років) морально і фізично застарілі, вони є потужним джерелом екологічного забруднення довкілля. Тож їх модернізація вимагає невиправдано величезних коштів... Тому на часі будівництво нового нафтохімічного комплексу — за типом розробленого в Японії проекту НПЗ ХХІ століття (REF-21).

Цей комплекс передбачає жорсткі вимоги до захисту довкілля, а також високі, порівняно зі сучасними заводами, техніко-економічні показники. Що ж потрібно для цього, щоб такий комплекс став реальністю, попри його величезну вартість (понад шість мільярдів доларів США)?

По-перше, розуміння владою потреби такого будівництва, політична воля. По-друге, для будівництва такого промислового гіганта слід передбачити поєднання державної та приватної власності і ефективний контроль держави за його діяльністю. До складу інвесторів нафтохімічного комплексу необхідно залучати власників сирої нафти. Їхня зацікавленість у такому проекті може збільшитися потребою у продукції агропромислового комплексу України. Україна спроможна вирощувати понад 100 мільйонів зернових високої якості, тому інвесторами також можуть виступати потужні віт­чизняні агропромислові фірми. Співінвесторами можуть виступити власники автозаправних станцій, потужні споживачі нафтопродуктів, такі, як залізниця, оптові споживачі нафтохімічної продукції та усі громадяни України, у яких є вільні кошти. Безумовно, одним із основних співвласників комплексу має бути держава — для активної участі у будівництві і контролю за його діяльністю.

Для будівництва нафтохімічного комплексу пропонуються вивільнені виробничі площі роздільського державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка” (РДГХП “Сірка”) у Львівській області. Аргументи для цього будівництва такі.

1. Використання великих (близько 2000 гектарів) непридатних для сільського господарства вивільнених виробничих площ зі збереженою інфраструктурою — залізничні і автомобільні дороги, водяні ресурси, цегельний і механічний завод, кілометрова санітарно-захисна зона.

2. Наявність кваліфікованої робочої сили — працівники РДГХП “Сірка”, Дрогобицького НПЗ, випускники кафедри хімічної переробки нафти і газу Львівської політехніки і Дрогобицького нафтового технікуму.

3. Наявність нафтопроводу “Дружба” за сім кілометрів від Нового Роздолу, одну з ниток якого можна використати як продовження нафтопроводу “Одеса-Броди”.

4. Потреба забезпечити Україну вітчизняною високо-

якісною паливно-мастильною продукцією.

5. Можливість дати нове життя депресивному на сьогодні Новому Роздолу.

6. Можливість використання частини прибутків комплексу для архітектурного відновлення Львова як потужного туристичного центру та створення на базі Східницьких мінеральних вод і Бориславського озокеритового родовища лічниці світового рівня.

7. Повернення Україні статусу великої нафтопереробної держави.

Запропоноване будівництво Новороздільського нафтохімічного комплексу, особливо тепер, у стані війни і тотальної корупції, виглядає фантастикою. Але хіба не виглядає фантастикою Україна, в якій звучать українська мова, українська пісня, попри величезні потуги наших ворогів їх знищити? Країна Шевченка і Шептицького, Вернадського і Руденка, Корольова і Небесної сотні зобов’язана впроваджувати в життя навіть фантастичні, здавалося би, проекти.