Російські хунвейбіни – ще ті «горді ватники»

Горде ім’я – «ватник»

Наприкінці 1960-х Мао Цзедун оголосив у Китаї «культурну революцію». Її двигуном стали хунвейбіни (не лайка) — підлітки, які бігали і лупили вчителів та своїх батьків за те, що ті хотіли їх чогось навчити. А ще хунвейбіни браво марширували із цитатниками Мао, б’ючи в барабани і вигукуючи гасла на зразок «Кримнаш».

Лайт-версію хунвейбінів виводить путінська Росія — в Алтайському університеті РФ оголосили конкурс шкільних творів до 70-річчя перемоги у Другій світовій війні. Серед запропонованих університетом тем такі: «Горде ім’я — «ватник», «Ми — не «колоради». «Ми — нащадки дідів і батьків з Георгіївськими хрестами!». Найкращим авторам обіцяють пільги під час вступу в університет.

Ватник — образ, що виник у російській соцмережі «ВКонтакте», звідки пішов гуляти світом. Ватників малюють як п’яних, неголених мужиків у ватнику з синцем під оком і червоним носом. Одягнений ватник у валянки і штопані штани. Часто на тлі російського прапора, на червоній смузі якого серп і молот. Ватник — збірний образ російського патріотичного жлобства. Його риси: сліпа віра у «духовниє скрєпи», тупість, відсутність критичного мислення, ностальгія за «сильною рукою», рабський менталітет, ненависть до всього «неросійського»… З початком російської агресії на Донбасі термін «ватник» вживається щодо прихильників сепаратистів.

Колоради — ще одна назва прихильників сепаратистів, бойовиків і найманців, які під час російської агресії в Україні позначають себе чорно-помаранчевою «георгіївською стрічкою». Зовнішньо стрічка нагадує забарвлення колорадських жуків, через що отримала назву. «Георгіївську стрічку» запровадила Катерина ІІ — та «вторая, що доконала вдову сиротину», як писав про неї Шевченко. Імператриця успішно нищила рештки козацької України. Серед перших кавалерів ордена був виконавець ліквідації Січі в 1775-му Григорій Потьомкін. У СРСР ставлення до стрічки змінилось з точністю до навпаки, багатьох з її кавалерів стратили. Стрічкою нагороджували офіцерів і солдатів, які під час Другої світової воювали проти СРСР на боці Третього рейху. Зокрема, в Російській визвольній армії генерала Власова. Георгіївський хрест — відзнака російської армії 1807-го — 1917-го за хоробрість у боях за Російську імперію, яку знищили комуністи.

У сучасних російських міфотворців ідилічно співуживаються Російська імперія і СРСР, який її знищив, власівці, що бились за рейх, і перемога над нацизмом. Юні російські хунвейбіни самі мають тепер пояснити усю цю кашу... Це паралельна реальність, в яку вміщують усе російське суспільство. Найгірше, що Росія не десь в Африці, а поруч із нами, і мріє створити міфічну імперію з не менш міфічною «Новоросією» включно...

Російським хунвейбінам не розповідають, що їхня краї­на — один із лідерів за кількістю підліткових самогубств, за кількістю безробітних. Їм не кажуть, що РФ займає одне з перших місць у світі з продажу міцного алкоголю, з торгівлі секс-рабинями, за кількістю в’язнів на 100 тисяч населення. Хунвейбінів вчать зневажати гнилу «гейропу». Хто їм, бідолахам, розкаже, що Росія займає перше місце в Європі з вживання наркотиків, за кількістю безпритульних дітей-сиріт? З розповсюдження дитячої порнографії в Інтернеті? За темпами зростання хворих на СНІД? І перше місце в світі за кількістю абортів (чотири мільйони на рік). Зате вони щодня чують про «духовні скрєпи» і про те, як «Росія встала з колін»...