І підпенькам до душі... інгаляція

Саме час скористатися всіма дарами золотої осені, яка щораз більше освоюється за вікном. Охочим відпочити від напруженого робочого тижня найкраще було б вибратися з міста у лісову глушину, де не чути шуму цивілізації. Не забудьте прихопити кошик, відерце, господарську сумку (інколи знадобиться мішок), щоб спакувати туди багаті дари жовтневої природи. Вона пригостить вас різним своїм добром: достиглою шипшиною, глодом, терном, горобиною, кизилом. Але головний трофей часу — підпеньки. Покваптеся на тихе полювання за ними — гарних спогадів вистачить на довгу зиму!

Вибралися за цими симпатягами у знайомі з дитинства місця і ми. Чотири години мандрівки по горах-долах — і жодної втоми. Зате скільки сил, настрою додалося! Та й тара наша заповнена “по вінця” осінніми грибами. Усі підпеньки як на підбір: товста пружна ніжка з комірцем-манжетом, компактна шляпка з характерними крапочками-ластовинням. Деякі мають на собі прилиплі листочки і залишки моху. А запах який видають млосний! — аж у голові паморочиться...

Найчастіше траплялися нам підпеньки-одинаки, стрункі як солдатики, а деякі підбирали цілою сімейкою-суцвіттям. Підстаркуватих, що розпустили свої головні убори, наче розлогі парасольки, до кошика не клали — “неформат”. Вони з часом стануть поживою для лісової дичини. Або добривом для нових грибів вже у наступному сезоні...

Найкраще шукати підпеньки у затінених північних місцях, між кропивою, опалим галуззям. За натурою вони — особини скромні, не хочуть “світитися”. А ще люблять вологі урочища, порослі мохом пеньки і колоди. Можуть вибратися по оброслому стовбуру на два-три метри вгору, так що навіть згинатися за ними не треба. Одну дружну підпенькову родину ми надибали на напівзігнилому зрізаному дубі, прямо над лісовим потічком. Був саме ранок, пара з води піднімалася, наче з інгалятора, і своїми невидимими іонами немовби омолоджувала “квартирантів” цієї колоди. Ми вирішили не порушувати цю ідилію, пішли за підпеньками в інше місце...

Разом з приємними враженнями цього разу назбирали і сумних. У багатьох місцях під ногами натрапляли на сліди антигосподарської діяльності людини: обривки пластикових пакетів, клейонок, скляні і пластмасові пляшки, бляшанки з-під консервів. В одному місці наткнулися на мішок з використаними памперсами. В іншому — бачили, як підпеньки пробивали собі дорогу біля старого гумового... чобота. Напевно, “розважалися” тут черстві до лісової краси люди — романтики, патріоти своєї землі до такого неподобства не додумалися б.

Сміття у лісі — неприємне видовище, тривожне, небезпечне явище. Якою не сильною була б рідна матінка-природа, вона не завжди спроможна “переварити” наше нехлюйство. Не доведи Господи, може незабаром статися так, що замість цих романтичних грибних місць ми отримаємо черговий несанкціонований “склад твердих побутових відходів”. І всі супутні з ними “менінгіти”...