"Вибір не відкладається, інакше він – не вибір"

12 вересня після тристоронніх консультацій, які відбулися у Брюсселі, Україна, Росія і Європейський Союз домовилися відкласти до 31 грудня 2015 року, тобто більше, ніж на рік (!), застосування Угоди про асоціацію. Натомість у ЄС обіцяють продовжити односторонні торговельні преференції для України на цей період. Це, вочевидь, своєрідна матеріальна компенсація за наші політичні і моральні втрати.

Нагадаю, 16 вересня Верховна Рада України має намір ратифікувати Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Синхронно з Верховною Радою ратифікувати цю угоду готовий і Європарламент. Все це виглядало би красиво і символічно, якби за кілька днів до цього українців не “ощасливили” б новиною про “відтермінування”. Відтак ратифікація цієї Угоди, якщо більшість депутатів Верховної Ради за неї проголосують, буде лише як символічний жест, який не тягне за собою практичної реалізації. Образно кажучи, це — холостий постріл...

Що означає оце “відтермінування”? Це, мабуть, наслідок таємних домовленостей Путіна і Порошенка, які призвели до так званого перемир’я на Донбасі. В принципі, ЄС і не приховує, що домовленість про відкладення застосування Угоди про асоціацію “має стати частиною комплексу «мирних домовленостей» з РФ”. Це — колосальна поступка агресору. Його метод — примушення до зговірливості — знову спрацював. По суті, Росія свого добилася. Цим відтермінуванням Європа, по суті, визнала право Росії впливати на українську зовнішню політику, право нам диктувати свої умови, свої “хотелки”. Українська влада під тиском “аргументів” Росії у вигляді “Градів” та під моральним тиском Європи, яка прагне миру будь-якою ціною, змушена була погодитись на тимчасову зупинку у європейському напрямку. А відомо, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Думаю, саме на це і розраховує Путін. Йому головне, аби наша євроінтеграція забуксувала, а за рік багато чого може змінитися. Наприклад, влада в Україні...

Надії і плани Путіна щодо України зрозумілі, логіка його дій також, він прагне залишити Україну у сфері свого впливу будь-якими доступними йому методами. Якщо не пряником, як було за Януковича, то батогом, як нині. Батіг виявився ефективним. Україна трохи, звичайно, пручалася, але так виглядає, що пішла на компроміс, який більше скидається на капітуляцію. Вочевидь, Порошенко, який за своєю суттю схильний до дипломатичних методів розв’язання конфліктів, вирішив, що поганий мир таки краще за добру війну. Воювати він не хоче. Йому цікавіше і актуальніше проводити позачергові вибори до парламенту... А для них потрібен відносний спокій, тобто перемир’я. Щоб умиротворити агресора, йому треба щось дати на відкуп. Невже ціною цього сумнівного компромісу стала наша євроінтеграція?

Заступник міністра закордонних справ Данило Лубківський подав у відставку через домовленість України, Росії та ЄС про відтермінування вступу в дію Угоди про асоціацію. «Будуть, напевно, озвучені раціональні і практичні роз’яснення. Колись і проти нашої незалежності наводилися вагомі аргументи. Ухвалена заява шле неправильний сигнал усім: агресору, союзникам і, найважливіше, українським громадянам... Вибір не відкладається, інакше він — не вибір".

Рік тому наслідком відмови від євроінтеграції був багатотисячний Майдан. Те, за що українці виходили на демонстрації, за що сотні людей загинуло на Майдані, а тисячі — на Донбасі, нині заморозили. До кращих часів. Чи настануть вони — велике питання. Недаремно перед тим, як поставити на паузу нашу євроінтеграцію, поставили на паузу війну на сході. Розмороження військових дій на Донбасі можуть синхронізувати з відновленням нашого руху до Європейського Союзу. А це означає, що Росія тепер триматиме Україну на гачку, точніше, під прицілом...