Або купувати газ в агресора, або мерзнути

На початку липня Голова НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв повідомив українській громадськості, що цього року Україна може обійтися без додаткового імпорту природного газу з РФ.


Заяві Коболєва передувало подібне переконання заступника міністра енергетики і вугільної промисловості України Ігоря Діденка у травні цього року. Для заміщення російського газу пропонували активно задіяти реверсні схеми поставок. Очевидно, брали до уваги добре ставлення Брюсселя, режим різкого скорочення споживання, перемовини з найбільш перспективним для України постачальником — норвезькою компанією Stattoil. Ця компанія посідає друге місце за обсягами поставок на європейські ринки і була б зацікавлена конкурувати з “Газпромом”...

Раптом в середині липня цього року, як грім серед ясного неба, дисонуючи із згаданими заявами Коболева та Діденка, прозвучали заяви енергетичного міністра Юрія Продана і віце-прем’єра Володимира Гройсмана — про те, що для наступного опалювального сезону Україні не вистачає 6 — 7 мільярдів кубометрів газу, який треба закупити в Росії. Тобто в агресора?

Технічні можливості поставляти в Україну необхідні сьогодні обсяги імпортного газу за реверсними схемами є. Адже лише через Словаччину, за їх інформацією, можна поставляти до 30 мільярдів кубометрів газу. Ще понад 5-6 через Польщу і Угорщину (минулого року Україна імпортувала загалом близько 27 — 29 млрд. кубометрів газу). І це без будь-якої шкоди транзиту російського газу до Європи. Добудувати треба максимум кількасот метрів газопроводу у Словаччині. Наголошуємо: кількасот метрів — питання, яке не вартує обговорення (навіть за найвищими цінами) в жодному поважному товаристві!

Чи є для України 27- 29 млрд. кубометрів газу на західних ринках, зокрема, у Баумгартені (це найвигідніший для нас хаб)? Можна відразу ствердно відповісти: зараз нема! Ніхто не поставляє стільки зайвого газу на європейські ринки, надіючись на російське «авось продам». Ніхто там не чекає нікого, зокрема Україну, з такими обсягами газу. Так газовий бізнес не робиться!

Є й певні юридичні тонкощі. “Газпром”, всупереч вимогам ЄС, законтрактував і не використовує значні транспортні потужності. Зокрема, на території Словаччини.

Аби збудувати кількасот метрів газопроводу, усунути юридичні перешкоди, законтрактувати газ тощо, потрібно провести відповідні переговори і зробити відповідну практичну дію. Світовий досвід показує, що для цього потрібно 5 — 6 місяців за умови наявності можливостей і відповідної підтримки. В України підтримка була і ще є — з боку ЄС (вона триватиме не безконечно, оскільки є такий чинник, як «втома»). Можливості також є. Час був: переговори на Заході треба було починати ще у березні — квітні. Тепер, за 2 — 3 місяці до початку нового опалювального сезону у жовтні, уже пізно. Ніхто з нами вже навіть не сяде розмовляти на сезон 2014-2015 року. Іншими словами, українцям треба або закуповувати ще 6 — 7 млрд. газу в агресора (РФ), або мерзнути. Третього нема.

З іншого боку, слушно буде поставити таке питання: «А що ви, панове, не знали два місяці тому, що нам бракуватиме газу? Чи погано рахували? Чому дезінформували, зокрема громадськість?»

Усе це схоже, на перший погляд, на розгардіяш у владній команді. Саме керівник НАК «Нафтогаз України» готує довідковий матеріал для заступника міністра, міністра, віце-прем’єра. А не навпаки. Не кажучи вже про главу держави. Як і навіть хто намагався (і часто успішно!) дезінформувати главу держави і його оточення 5 — 7 років тому, автор цих рядків бачив і, на жаль, знає... Так виглядає, що мало що змінилося з того часу і тепер.