Не президентська це справа – газом займатися
У традиційно складні російсько-українські газові переговори вніс додаткову інтригу комісар ЄС із питань енергетики Гюнтер Еттінгер. Президенти Росії та України ось-ось, повідомив днями єврокомісар, підключаться до газових перемовин. За іншою інформацією, Еттінгер сказав, що переговори президентів уже йдуть — “паралельно”...
Утім, у четвер цю тривожну інформацію у Євросоюзі спростували. Мовляв, Еттінгера не так зрозуміли, а насправді “єврокомісар мав на увазі наше розуміння того, що будуть контакти високого політичного рівня”.
Чому я назвав інформацію про участь у газових переговорах Порошенка і Путіна тривожною? А тому що не президентська це справа — визначенням ціни російського газу займатися. У Росії (президентській республіці, де прем’єр-міністр лише для галочки, а фактично урядом керує глава держави) участь Путіна в газових переговорах не викликає заперечень. Але це їхня справа, нам же — своє робить. У парламентсько-президентській республіці, якою після повернення Конституції 2004 року знову стала Україна, питання економіки, у тому числі питання газової ціни, — прерогатива уряду. У кабінеті Арсенія Яценюка на газові переговори з російським візаві відрядили міністра енергетики і вугільної промисловості Юрія Продана. Він веде ці переговори, маючи чітку стратегію, яку озвучив прем’єр-міністр. А саме — “знижка” у сто доларів, яку пропонує Росія, Україну не влаштовує, тому що її будь-якої миті російський уряд може скасувати. Україні потрібний перегляд контракту від 2009 року, потрібно, щоб нова ціна російського газу визначалася не “знижкою”, а зміною формули, зафіксованої у контракті. Не погоджується Росія — ідемо у Стокгольмський міжнародний арбітраж. На думку експертів, Київ має добрі шанси виграти там газову справу. Зрештою, це підтверджує й поведінка “Газпрому”, який, побоюючись українського позову до Стокгольма, вже вдруге відтерміновує обіцяне переведення “Нафтогазу України” на передоплату.
Якби Порошенко мав якісь підходи до вирішення газового питання, відмінні від тих, які озвучив Яценюк, то їх варто було б оприлюднити на зустрічі не з Путіним, а з Яценюком. На російсько-українські переговори Київ повинен виходити тільки з узгодженою позицією! Загалом, чим більше Порошенко дистанціюється від газового питання (принаймні, публічно), тим буде краще — і для України, і для його президентського рейтингу. Ми вже мали прикрий досвід 2009 року. Тодішні президент і прем’єр не змогли розібратися, хто з них головний у газовому питанні... Якраз унаслідок тих чвар ми й одержали газовий контракт, який зараз так хочемо змінити.
Я розумію єврокомісара Еттінгера, який дуже хоче, аби Україна і Росія домовилися щодо ціни на газ уже — без тривалого судового розгляду і ймовірної восени-взимку газової війни. Але залучення до газових переговорів президентів — не вихід. Бо навіщо? Економічний бік питання зрозумілий: або зміна контракту, або йдемо до суду. Виходить, президенти мали би досягнути якихось політичних домовленостей, “прив’язавши” ціну на газ до інших питань? (Путін уже це пропонує: хочете, аби ми припинили допомогу сепаратистам на Донбасі, — погоджуйтеся на наші газові умови). Але ж це саме те, чого Україна понад усе прагне уникнути! Якщо ціна на газ буде політичним питанням, значить, він і надалі буде російською зброєю. А Україні потрібно, аби газ став тільки газом.
