Україна сподівається на міцне чоловіче плече...
Феноменальний результат Петра Порошенка на президентських виборах пояснюється дуже просто, однією фразою: “Лиш би не було війни”.
Голосуючи за Порошенка як за лідера перегонів, більшість українців, по суті, в такий спосіб голосували проти війни. Вони щиро сподівалися, що, обравши президента вже в першому турі, таким чином пришвидшують мир і порядок. Штаб Порошенка ці «просік» і усіляко стимулював виборця поставити крапку вже у першому турі. І тут прізвище кандидата грало другорядну роль. Українці воліли закрити очі на усі очевидні мінуси Порошенка як майбутнього президента, на його непросту політичну біографію, на статус олігарха. Їм було важливо, аби нарешті з’явилася людина, яка буде відповідати за все, що діється в країні. Це як дівчина, яка поспішає вийти заміж, аби нарешті мати надійне чоловіче плече, опинитися за надійною чоловічою спиною.
Яким президентом буде Порошенко, сьогодні важко спрогнозувати. Дуже великі надії і сподівання. І це насторожує. Щось подібне Україна пережила в 2004-му, коли переміг “надія нації” Віктор Ющенко. Тоді Порошенко був в команді Віктора Андрійовича, був “любим другом”, тож на власні очі бачив, як руйнувався міф про месію. Зрештою, значною мірою через власні амбіції Порошенко долучився до краху політичної кар’єри тодішнього президента. Чи зробив висновки? Дуже хочеться у це вірити.
Зараз, як і тоді, одним з головних викликів новообраному президенту буде боротьба з корупцією. Порошенко, як і колись Ющенко, обіцяє відокремити бізнес від політики. Обіцяє почати з себе. Це буде перший тест на спроможність виконувати обіцянки. Саме корупція, зокрема і політична, є одним з найбільших викликів для Петра Олексійовича. Можливо, навіть більшим, ніж зовнішня агресія. Подолати сепаратизм та тероризм можна буде, лише оголосивши непримиренну війну продажності та непрофесіоналізму, які живлять українську корупцію. Міліція, прокуратура, СБУ, прикордонники, митники, чиновники у Східній Україні нині є союзниками проросійських сепаратистів. Вони наскрізь продажні і корумповані, тому жити по-новому не можуть, не хочуть і не будуть. Каламутна вода для них рідна стихія. Чи готовий Порошенко рубати голови керівникам цих служб і в Києві, і на місцях (риба ж, як відомо, гниє з голови), побачимо вже найближчим часом.
Ющенко обіцяв бандитам тюрми, Янукович казав, що почує кожного, Порошенко закликає жити по-новому. Ні Ющенко, ні Янукович навіть не намагалися втілювати в життя свої передвиборні гасла. Чи заживемо ми по-новому, як того вимагав Майдан, залежить насамперед від того, чи заживе по-новому сам Порошенко. Саме у цьому полягає завдання українців — примусити президента жити по-новому: дотримуватися законів, поводитися гідно, змінити клімат у державі. Українцям головне — не розслаблятися, як після перемоги Ющенка, і не опускати рук від відчаю, як після перемоги Януковича, а пильнувати кожен крок новообраного глави держави. Не можна допустити того, аби втретє виправляти свою помилку на Майдані. Хочеться вірити, що цього разу народ не помилиться і до чергової революції справа не дійде.
