Хто наступний? Аляска?

Відмовитись від “неонацистської ідеології”, “відмежуватися від ультранаціоналістів і припинити їхні спроби дестабілізувати різні регіони України”, федералізувати Україну, тобто змінити конституційний устрій, запровадити другу державну мову, забути про ЄС і НАТО. Ну і, звичайно, змиритися з анексією Криму. Якщо Україна погоджується на ці “миротворчі” ініціативи Кремля, то Росія, мовляв, гарантує її суверенітет і територіальну цілісність. Якщо ж ні, її “зелені чоловічки” готові переходити кордон. По суті, це вибір без вибору — здатися без бою.

Якщо б Україна погодилась бодай на частину цих вимог, то про суверенітет, а тим паче територіальну цілісність (після приєднання Криму до Росії), навіть говорити не варто. Федералізації, другої державної мови та відмови від зближення з ЄС достатньо, щоб через референдуми і сепаратистські настрої поступово, за кримською схемою, відбирати від України нові області. Якщо зараз всю Україну Путін не може проковтнути (наразі перетравлює Крим), то з часом ослаблену, знекровлену внутрішніми конфліктами країну можна буде легко прибрати до рук.

Ці умови Росія озвучила не так для України, як усьому цивілізованому світу. Вже зараз можна сміливо стверджувати, що її мета — не лише поглинання нашої держави. Україна — підручний інструмент для впливу на всю світову політику. Путін не на жарт вирішив, що саме він повинен грати першу скрипку. На нього всі мають не просто зважати, цього йому вже замало, його повинні усі боятися і слухати.

Анексуючи Крим та грубо шантажуючи Україну, Путін кинув виклик і протиставив себе практично усьому світові. Він наочно дав зрозуміти, що міжнародні договори — лише папірці. Як казав свого часу Отто фон Бісмарк: «Угоди з Росією не варті навіть паперу, на якому написані». Росія вкотре підтвердила ці “золоті слова”, наплювавши і на Будапештський меморандум, який гарантував Україні територіальну цілісність, і на Договір України з Росією про дружбу та співробітництво. Путін, одурманений нафтою та газом, чітко дав зрозуміти, що значення має тільки груба, нахабна і безцеремонна сила!

Важко собі уявити, що в ХХІ столітті лідер Російської Федерації поводиться з точністю як Адольф Гітлер в 1938 році. Аншлюс Австрії, анексія Судетів... Журналісти британської газети Daily Mail, проаналізувавши промову Путіна після кримського референдуму, жахнулися: не тільки дії Росії в Криму є повторенням дій нацистської Німеччини, а й сам текст промови Путіна містить запозичення з промови Адольфа Гітлера перед Рейхстагом, після захоплення Судетської області в 1938 році. Путін сказав, що Крим завжди був російським. «У серці, у свідомості людей Крим завжди був і залишається невід’ємною частиною Росії». Про Судети Гітлер сказав: «Німецьке населення Судет було і залишається німцями». Путін заявив, що захищатиме права російських скрізь. Гітлер сказав, що більш як мільйон чоловік з німецькою кров’ю в 1919-1920 роках опинилися за межами своєї батьківщини. Путін критикував країни Заходу, а Гітлер скаржився на те, що його зусилля поліпшити відносини Захід відкидав. Путін сказав, що Росія відповість на західні санкції. Гітлер заявив, що «будучи націонал-соціалістом, звик ударом відповідати агресору». Путін сказав, що він не завойовуватиме інші регіони України, якщо Росія зможе поширити там свій вплив. «Не вірте тим, хто лякає вас Росією, кричить про те, що за Кримом підуть інші регіони. Ми не хочемо розділу України, нам цього не потрібно». Гітлер стверджував, що його амбіції не йдуть далі Судет. «Я заявляю, що кордон між Францією та Німеччиною є остаточним. Німеччину не цікавить Захід». Через п’ять місяців він завоював решту Чехословаччини. 14 місяців по тому вторгся у Францію, нагадує Daily Mail.

У своїй промові Путін також сказав: «Ми повинні вирішити, чи готові ми далі відвойовувати наші національні інтереси?». Всі, хто натхненно аплодував йому у Георгіївській залі, здається, цілком щиро були готові «відвойовувати далі».

Відносна стабільність та стійкість кордонів у світі далася ціною величезних жертв. Історичний досвід показує, що зміни кордонів зазвичай супроводжуються великою кров’ю. І Європа, і США, по-моєму, ще не можуть прийти до тями від того, що Путін замахнувся на зміну світового порядку. Чи готовий світ реагувати на весняне загострення господаря Кремля адекватно? Візові санкції — це комариний укус для Путіна, йому не страшно. Це була б адекватна реакція, скажімо, на порушення прав людини в Росії чи відсутність свободи слова, але не на військове вторгнення у суверенну державу, яка має намір інтегруватися до Європейського Союзу. Цього явно недостатньо, аби Путіна зупинити. Це хіба що розпалить його явно хворобливу уяву...

Після бравадного виступу Путіна перед своїми вірнопідданими Рамзан Кадиров підійшов до головного редактора телеканалу «Дождь» і, наспівуючи «славься, страна, мы гордимся тобой», сказав: «Ну что, теперь Аляска?».